Будь-яка держава використовує можливість поправити свої справи за рахунок трофеїв, відбитих у противника. Перемога над гітлерівською Німеччиною у Другій Світовій війні поповнила радянський автопарк настільки істотно, що ми і до сьогодні використовуємо дідівські трофеї.
Армії нацистської Німеччини і її союзників повсюдно використовували автомобільну техніку, тому машини всіх типів і класів належали до числа найбільш поширених трофеїв. Правда, спочатку діставалися вони нашим воїнам в малопридатному вигляді, оскільки були пошкоджені в ході запеклих боїв.
Повнопривідний Horch 901 – завидний трофей. На такому їздили командири досить високого рангу по обидва боки фронту, наприклад, маршал Г. Жуков і фельдмаршал Е. Роммель.
Багато екземплярів псувалися солдатами вермахту перед здачею в полон навмисно, деякі через брак часу скидалися в яри, русла річок, після чого їх також доводилося ремонтувати.
Читайте також: Найцікавіші ретроподії-2019
Але кількість захоплених машин було настільки значною (тільки до грудня 1941 р. – понад 15 тисяч автомобілів), що армійське керівництво і державні органи влади налагодили їх централізований ремонт в тилових майстернях і навіть на автозаводах (ЗІС, ГАЗ). Але про все по порядку.
Гітлерівська Німеччина готувалася до великої війни заздалегідь, і починаючи з 1938-1940 рр. почала приводити модельні ряди всіх автовиробників (незалежно від форми власності!) до єдиного стандарту. Вантажівки в масштабах всієї країни багато в чому стандартизували – за класами вантажопідйомності, агрегатами і системами. Лінійки легковиків були скорочені, а вивільнені "вікна" в типажі заповнили легкими польовими моделями спрощеної конструкції типу Adler 3GD або BMW 325 L.E., також багато в чому уніфікованими.
Про різноманітність автопарку німецької армії можна судити з цього фото початку Великої Вітчизняної, зробленому імовірно на території України: Opel Blitz, Ford, MAN, Bussing-NAG, Krauss-Maffei.
Але і звичайні автомобілі, створені для масових ринків, в німецьких, румунських, італійських та інших військах, які хлинули в 1941-му на територію Союзу і України зокрема, також служили. Але незабаром почали "переходити" на службу в автобати Червоної Армії.
Кількість трофеїв було настільки значним, що були створені спеціальні трофейні роти і інші команди армійського і фронтового підпорядкування, які збирали відвойоване у ворога майно, впорядковували його для подальшого розподілу. Таким чином, анархії в поводженні з трофейним добром не було. Наприклад, тільки одна з директив на цю тему – Наказ замнаркома оборони СРСР "Про евакуацію з поля бою автобронетанкової техніки" від 23 березня 1942 року наказував влаштувати майданчики для збору трофейної техніки, підшукати і влаштувати поблизу залізничних станцій приміщення для розбирання і ремонту автомобілів, організувати сортування, упаковку і відправку на склади запчастин, знятих з непридатних до відновлення машин.
Автомобілісти Червоної Армії і їхня техніка: німецький Ford V8-51, Peugeot 202, Mercedes-Benz 170V, Bedford MWD і "полуторка" ГАЗ-ММ довоєнного зразка, яка дивом збереглася до 1945 р., коли зроблено фото.
Всі трофейні автомобілі ділилися на кілька категорій:
Читайте також: БАВ: Першу військову амфібію зробили у Дніпропетровську
Згідно зазначеного наказу, за кожен введений в дію трофейний автомобіль бригада ремонтників отримувала премію 200 крб. Крім того, деякі машини дозволялося залишити місцевим цивільним підприємствам і колгоспам – в якості заохочення. Але більшість трофейних машин вливалося в діючу армію, іноді з них формували цілі автобати. При цьому намагалися об'єднувати під одне командування техніку однієї марки і типу – для простоти експлуатації. А, наприклад, танкові армії намагалися комплектувати вантажівками з дизелями – оскільки більшість вітчизняних танків були дизельними.
Пошарпана війною техніка збиралася на спеціальних пунктах для сортування і подальшого розподілу: в ремонт або в утиль.
В радянських військах особливо цінувалися вантажівки Opel Blitz і Ford німецького виробництва – виключно через їх поширеність і відповідно, більшу ймовірність згодом знайти до них запчастини. З легковиків в особливій пошані були моделі з повним приводом типу Horch 901 і “легкий єдиний” всюдихід BMW 325 L.E./Hanomag 20B/Stoewer R180, і повсюдно поширений автомобіль – "лоханка" VW typ 82.
Пізніше, вже в період боїв у Європі, у трофеї масово "пішли" комфортабельні седани типу Opel Admiral, і Mercedes-170, -230 і -320, які перетворювалися в персональні машини командирів. Втім, ненадовго, оскільки за відсутності належного обслуговування ніжні і вимогливі до сервісу німецькі чудеса техніки швидко виходили з ладу.
Читайте також: Автомобіль “Победа”: розвінчуємо міфи до 9 Травня
До середини війни постачання військ "своєю" технікою налагодилось, і возитися з трофейними машинами стали менше. Їх вже не відправляли для ремонту в глибокий тил, на автозаводи, автореми і рембази, а за можливості відновлювали на місці або відразу розбирали на запчастини, відправляючи їх на склади постачальників.
Звичайно, окремі автомобілі залишалися в підрозділах, які безпосередньо їх захопили – в якості командирських, розвідувальних, санітарних, допоміжних в госпвзводі і т.п. Але знову-таки, ці машини служили до першої серйозної поломки або бойового пошкодження: вони не були формально поставлені на облік, тому й не могли розраховувати на отримання запчастин зі складів.
Читайте також: OldCаrLand-2019: ювілейне шоу, танки і спецекспозиції
А ближче до закінчення війни від іномарок в складі Червоної Армії почали позбавлятися ще активніше: поставки власної й “ленд-лізівской” техніки перекривали списання через зношення і внаслідок бойових втрат. До того ж, вітчизняна та закуплена за ленд-лізом американська автотехніка була набагато краще пристосована до умов війни, ніж занадто складні німецькі "вагени" – не кажучи вже про кволі "комерційні" машини з країн з менш розвиненою культурою автовиробництва.
Автомобільний підрозділ Червоної армії, укомплектований трофейними вантажівками Bussing-NAG 4500.
На 1 травня 1945 року в Червоній армії значилося лише 60 500 трофейних автомобілів, що становило 9,1% від загального числа. Для довідки також: з усіх 664 500 автомобілів велика частина була вітчизняного виробництва (58,1%) і ще 32,8% закуплених по ленд-лізу.
Цікава доля трофеїв після Перемоги. Буквально за півтора-два повоєнні роки армія-переможець позбулася трофейної техніки, передавши її в цивільну експлуатацію – в народне господарство. Там вони ще довго – аж до початку 1970-х рр. – працювали в невеликих автогосподарствах, на автобусних лініях провінційних містечок, на перевезенні сільгосппродукції в глибинці.
Солідний Mercedes 230 і його нові користувачі – солдати і офіцери армії, яка розбила фашистів в найстрашнішій війні ХХ століття.
Окремої статті (до якої ми коли-небудь повернемося) заслуговує розповідь про легкові автомобілі, які після 9 травня потрапляли в руки приватних власників. Але ж серед них були справді унікальні екземпляри, в тому числі з гаражів німецької еліти і стаєнь кращих гоночних команд Європи...
Може здатися дивним, але абсолютна більшість раритетних автомобілів довоєнного періоду в музеях і в колекціях українських колекціонерів – це саме трофеї, що залишилися на території України після війни або привезені воїнами-переможцями зі звільненої Європи. Через особливості українського законодавства іншого шляху поповнити колекції ретротехніки просто немає. Тобто за більшу частину нашої культурної спадщини ми повинні бути зобов'язані нашим дідам, які перемогли нацистів в 1945-му. Пам'ятайте про це, коли доведеться розглядати унікальну техніку зразка 1930-х – 1940-х рр. в музеях, на виставках і фестивалях.
Читайте також: Куди поїхати на травневі свята на автомобілі: нові ідеї