Один із стійких стереотипів про автотехніку нашого минулого – це легенди про надзвичайну міцність і незламність багатьох старих машин. Наскільки часто ці міфи мають під собою підстави?
Розмови про надзвичайну витривалість старої техніки часто з’являються через те, що багато які її деталі зроблені масивними на вигляд. Але будь який інженер підтвердить, що це далеко не завжди означає реальну міцність і надійність.
“Победа” особливо вражала своєю міццю покупців у європейських країнах, але на батьківщині її слава вічної машини жива дотепер
Проте, є в нашій історії кілька моделей, які дійсно вражають чималим запасом довговічності – тобто тим, що в народі по-простому називають міцністю. Спробуємо пояснити, чому вони вийшли саме такими.
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: Чому “Запорожець” краще іномарок
Крім того, що “Победа” (1947 – 1955) була машиною старої школи, сконструйованою з прийнятим у ту пору великим запасом міцності, це був також один з перших у світі масових легковиків з несучим кузовом. Оскільки великого досвіду проектування таких кузовів тоді не було, багато його елементів було зроблено з підстраховкою щодо міцності. Крім того, “Победа” отримала потужний підрамник у передній частині – фактично, лонжеронну раму, хоч і коротку.
Перекази про те, що кузови “Побед” були лудженими – всього лише міф, хоча насправді олова на деталях було чимало: ним шпаклювали дефекти, зокрема у місцях стику. А не згнили багато які з цих автомобілів в першу чергу завдяки догляду, а не лише через товстий метал. Який, до речі, справді був доволі товстий – від 0,9 мм, а деякі деталі мали у товщину 2 міліметри. Цікаво, що незважаючи на усе згадане, вагова культура на ГАЗ-М20 була дотримана: машина важила не більше конкурентів-однокласників.
Найменший автомобіль країни ЗАЗ-965 (1960 – 1969) траплявся на шляхах аж до початку ХХІ століття, та й досі десь в українській глибинці на дорозі можна побачити цілком живого “горбатого”. Не можна сказати, що він був дуже надійним і безвідмовним, але живучим – справді факт. Славою міцної машини перший “Запорожець” має завдячувати кузову, що справді мав жорстку і витривалу структуру.
Такі властивості пояснюються відносно невеликими розмірами “монокока”, малими вікнами і лише парою дверей. І тодішні користувачі, і нинішні реставратори розповідають, що кузови “Запорожців” дуже неохоче іржавіють. Між іншим, це стосується не лише “горбатого”, а й наступних моделей сімейства 966/968. Ну, а коли є цілий кузов, є сенс перебирати двигун і ремонтувати підвіску – тому “Запорожці” можна дорікати в чому завгодно, але тільки не в недовговічності.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був перший передньопривідний автомобіль України
“Двадцять перша” (1956 - 1970) змінила “Победу” на конвеєрі, і в цілому перейняла її найкращі якості, у тому числі і витривалість, і ремонтопридатність. Але “Волги” отримали більш довге життя, оскільки цінність ГАЗ-21 в усіх розуміннях була вищою, ніж у моделі-попередниці.
Адже “Волга” стала флагманом вже цілої когорти моделей авто, що на той час з’явилися на дорогах і в автосалонах (так-так, такі були у великих містах!). Кожен хотів мати не просто машину, а машину, яка краще інших – тієї ж “Победи”, “Запорожців”, “Москвичів”. Тому “Волги” берегли, ремонтували, перепродували і передавали у спадщину.
“Москвич” у цьому кузові (1964 – 1976) випускався на двох заводах у Союзі і на двох у Європі, і на усіх ринках він мав репутацію міцного і потужного транспорту. Навіть гучна поява в країні по-іномарочному сучасних “Жигулів” не похитала “москаля” у цьому його статусі.
Машину відрізняв жорсткий кузов з лонжеронами від бампера до бампера, незламна підвіска на довгих важелях (спереду) і ресорах (ззаду) та повна незалежність від СТО. Ще більшої ваги в очах шанувальників справжнього заліза “Москвичеві” додав новий 75-сильний двигун, що перетворив “чотириста восьмого” на “чотириста дванадцятого”.
Сам Бог звелів “Уазику” (1972 – наш час) бути міцним і стійким до будь-яких труднощів, адже створювали його на замовлення міністерства оборони. Рама, схожа на запозичену у вантажівки, кузов під брезентом і елементарно прості агрегати, за якими можна вивчати історію еволюції автомобіля – все це розраховано на польові умови експлуатації. І більше того – залишалося без істотних змін протягом перших трьох десятків років виробництва 469-го. Та й потім не дуже змінилося.
Кажуть, “УАЗ” живий, поки живий його техпаспорт, адже завдяки простій конструкції заміняти в ньому можна усе. Тим більше, запчастини можна знайти мало не в кожному кутку земної кулі – точніше, там де є дороги. Власне, там, де немає доріг – теж.
Насамкінець маємо пояснити, що з точки зору автомобіліста першої чверті ХХІ століття міцність і довговічність аж ніяк не є головним критерієм оцінки автомобіля. Сьогодні ми обираємо машини за іншими якостями, хоча часом саме міцності нашим найсучаснішим колесам і не вистачає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був перший ЛуАЗ: історія секретного автомобіля