Чи однаково гарні з усіх боків загальновизнані ікони стилю? Підстави до сумнівів були в нас давно, і ось Авто24 пропонує своє дослідження щодо того, який вигляд мають культові моделі в несподіваних ракурсах.
Один з шаблонів автомобільного світу – показувати автомобіль виключно в ізометричній проекції, або, як кажуть люди без технічної освіти, “три чверті спереду”. На це є кілька об’єктивних причин, але на нашу думку, часто-густо вид ззаду говорить про машину набагато більше, ніж “передній” ракурс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найкрасивіші машини 1960-х, про які мало хто знає
Буде неправдою сказати, що вигляд автомобіля ззаду ніколи не зустрічається на рекламних фото. Але – тільки тоді, коли цей ракурс вигідно підкреслює привабливість машини як товару і допомагає продати більше екземплярів автівки. Ми же проаналізуємо вигляд на корму деяких культових машин більш прискіпливо.
Седан Jaguar Mark X (він же 420G) – яскравий приклад контрасту між передом і задом. Дивлячись спереду на його грубо обрубаний передок, важко уявити, що в нього настільки лагідна, м’яко окреслена корма.
Такого контрасту між натиском і агресією передка і примітивізмом задка ще пошукати. Проте, ображатися немає на що: від міні-боліда для клубних гонок годі чекати чогось іншого.
Більш як шістдесятирічна історія виробництва та численні офіційні копії і підробки підтверджують право такого дизайнерського рішення на життя.
Милий автомобільчик, який вивіз пів-Європи з післявоєнних злиднів, має трохи моторошний вигляд ззаду. Надвузька колія задніх коліс, що стирчать десь з під середини кузова, лякає водіїв, які у потоці змушені дивитись на цю машинку: а раптом перекинеться набік просто в тебе під носом.
Однак, в пору її популярності це нікого не засмучувало – машинка випускалася протягом десяти років у шести країнах. А вузька колія пояснювалась економією: за рахунок цього конструктори обійшлися без диференціала у трансмісії.
Недоладний горб замість класичного заднього звісу, що так би личив поважному седанові преміального класу, Seville другої генерації запозичив, певно, у британських лімузинів початку 1970-х. Еклектика дизайну тут просто ріже око: спереду – типовий американець, важкий і поважний, а ззаду – косо підрізана споруда, неначе причеплена туди гаражними тюнерами.
І не варто приписувати незграбність чи то кофра, чи то багажника екстравагантності американців – подібна скеля на кормі зустрічалася ще 1950-ті у преміум-сегменті Старого світу. З представниками якого, до речі, Seville II повинен був конкурувати на своєму домашньому ринку. Мабуть, вийшло не дуже вдало, бо в наступній генерації корма Seville знову стала нормальною.
Читайте також: Чому “Запорожец” краще іномарок
Вас ніколи не цікавило, якою може бути корма у машини, що має такий, м’яко кажучи, рельєфний передок? Насправді, зад першого “Лендровера” зовсім плаский. І це цілком природньо, адже створювали цю машину в умовах жорстокого дефіциту матеріалів і все у ньому було підкорено ідеї спрощення.
Власне, і “фєйс” позашляховика вийшов таким ступінчастим через прагнення конструкторів зробити крила максимально технологічними. До речі, панелі кузова гнули з алюмінієвого сплаву – крилатого металу залишилося з надлишком у засіках держави, яка чотири роки вела повітряну Battle of Britain з фашистами.
Перший у світі хетчбек мав не лише революційний кузов, що об’єднав салоном і багажник, а й сміливий як на той час дизайн. Зверніть увагу на заднє скло і стійки навколо нього – дуже схожий елемент ми побачили сорок років по тому, тільки вже в преміальному сегменті.
На жаль, ми дуже мало знаємо про такий знаковий автомобіль, як передньопривідний Renault 16 – а між тим, він міг би стояти зараз чи не в кожному українському дворі. Бо у 1965-му його розглядали як один з прототипів для ліцензійного виробництва на новому заводі в Тольятті.
Цей виразний чехословацький автомобіль завжди показують спереду, і фото виходять справді ефектні: закруглений і низький ніс, прикрашений колбою з трьома (пізніше чотирма) фарами, вражає і сьогодні. Але дизайн задньої частини ще більш досконалий.
“Малювали” машину самі чехи, і їхня робота заслуговує на повагу, адже при всій складності архітектурної пластики задка вони зуміли побудувати гармонійну і виразну зовнішність. Доречно сказати, що машина була унікальною і з технічної точки зору – де ще можна зустріти 8-циліндровій (!) двигун повітряного (!) охолодження, розташований ззаду?
Концепт General Motors, який, певно, визначив напрямки автомобільного дизайну на другу половину ХХ століття. Мало не кожен автомобіліст знає цей анфас з однією фарою, рельєфним капотом і панорамним склом. А от задній ракурс чомусь фігурує на фото зовсім нечасто. І даремно, адже хвіст цієї “ракети” не менш виразний.
До відома цікавих: дизайнер Харли Эрл при роботі над Le-Sabre надихався винищувачем F-86 Sabre, риси якого легко читаються і на носі, і на хвості концепта GM. Це той самий F-86, який був одним з небагатьох літаків, що мав відкриті бої з радянським конкурентом – МіГ-15: за три роки війни в Кореї було втрачено 335 МІГів і 650 Sabr’ів.
Кілька десятків машин, які ми проаналізували, готуючи цю статтю, показали, що за одним-двома винятками дизайнери класичних культових моделей дотримувалися гармонії: дизайн передньої частини майже завжди гідний вигляду ззаду. І тому удвічі дивно, чому нам так рідко показують усі вдалі ракурси.
Читайте також: Найкрасивіші машини 1950-х: що ми про них знаємо