Як не дивно, деякі загальновідомі, буквально хрестоматійні автомобілі насправді нікому не відомі за їхнім справжнім ім’ям. Ми спробували відновити справедливість – хоча б відносно деяких виробників
Цей легкий утилітарний позашляховик (1959 – 1982 рр.) знайомий мільйонам землян за телерепортажами з гарячих точок, починаючи з другої половини ХХ століття.
Без позашляховика М151 не обійшовся жоден військовий конфлікт другої половини ХХ ст. Успіх? Так, але жодного бренду, крім військового індексу, він не ніс.
З часів Другої Світової війни машини такого класу і з таким передком інакше як джипом не називали. Але схожість з маркою Jeep була оманливою – насправді машину розробив Ford Motor, хоча вироблялась вона не тільки на заводах Форда, а й на підприємствах Kaiser-Jeep (пізніше – AM General).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що спільного у ЛуАЗ і “Хаммера”
Військові усього світу і досі шанують М151 MUTT за швидкість на дорогах будь-якої якості – власне, як швидкохідна десантна машина вона позиціонувалася, наприклад, у морській піхоті США. Секрет динаміки на бездоріжжі – у незалежній підвісці всіх коліс, що взагалі не дуже типово для максимально спрощеної армійської техніки.
Автомобілі марки Matra – суцільна екзотика: по-перше, це французькі спорткари, по-друге, вони тримісні, по-третє – їх складав маловідомий виробник під дивною назвою “Інженерна група Matra”.
Космічну техніку Matra виробляла непогану, а автомобілі виходили не дуже надійні. Але тепер малотиражні “французи” – справжня родзинка 1970 – 1980-х.
Показана тут Matra Murena (1980 – 1983 рр.) – один з найцікавіших спортивних автомобілів свого часу, він був середньомоторним, як справжні гоночні боліди. При цьому уся конструкція була архаїчною рамною, але – з кузовними панелями з таких модних композитних матеріалів як скловолокно та поліестер. На додачу всі деталі шасі (крім задньої підвіски) були оцинковані. Таке асорті рішень пояснювалося аж ніяк не автомобільною спеціалізацією Matra: взагалі це був виробник авіаційно-космічного та зброярного профілю. Стильна і швидка машина випускалася лише 3 роки.
Завдяки неіржавіючому кузову зберіглося чимало екземплярів, попри це ціна на них сьогодні доволі висока.
Читайте також: 6 марок мотоциклів, про які ти ніколи не чув
Омріяний кількома поколіннями автофанатів мерседесівський “кубік”, як не дивно, ніколи не випускався на підприємствах Mercedes. Починаючи з 1979 року усі покоління цього зовні суворого позашляховика складаються на заводі компанії Steyr-Daimler-Puch (зараз Magna Steyr) в австрійському місті Грац.
Одного з флагманів німецького бренду Mercedes насправді випускають австрійці з невеличкої компанії Steyr. Конструювати елітний позашляховик вони теж допомагали.
Власне, Daimler-Benz AG і проектував свій майбутній Geländewagen разом з конструкторами Steyr-Daimler-Puch. Австрійці вже тоді зналися на повному приводі, а німці бралися налагодити масовий збут машини до армій кількох країн. Не все вийшло так, як планувалося, проте яка різниця, куди більше надходить “кубиків” – у війська чи покупцям, якщо сумарний тираж цієї недешевої машини підбирається до півмільйона.
Якось по-особливому презентувати “Хаммера” не треба – всі знають, що це потужна універсальна машина для безлічі армійських задач. Однак не всі знають, хто насправді сконструював і випускав її. Цей багатоцільовий носій зброї проектували протягом майже 20 років.
Автомобіль, який став символом сучасної війни, випускала маловідома для широкого загалу компанія. Проте, досвід роботи зі спецтехнікою у неї чималий.
Розрахунками і випробуваннями займалися по черзі і паралельно кілька американських компаній. Фінальний зразок, врешті-решт прийнятий військовими на озброєння, вироблявся на відносно невеликій компанії AM General. Яка і розпочала випуск нової американської легенди у 1984 році.
Не всі знають, що левова частка від 2,7 млн. випущених “Москвичів-412” (1967 – 1999 рр.) насправді ніколи Москви не бачила. Хоча починалося все по-чесному: нову модель проектували і складали у місті, яке дало назву всьому бренду.
Якщо не дивитися на емблему, відрізнити справжній “Москвич” від іжевського можуть лише затяті знавці. В Їжевську зробили 2,32 млн. екземплярів, в Москві – 0,36 млн.
Вдалий для свого часу сімейний седан “Москвич-408” (“412-й” був його версією з новим двигуном) здебільшого йшов на експорт, тому прийняли рішення побудувати для його виробництва ще один завод. Виробництво копії “412-го” організували в м. Іжевську – на підприємстві оборонпрому “ІжМаш”. Не було жодних відмінностей, навіть на кришці багажника іжевські машини несли шильдик “Москвич”, і тільки емблема “Иж” на радіаторі виказувала підміну.
Цікаво, що “412-ті” з військового заводу, на відміну від столичних, майже не постачалися до Європи. Між тим, серед вітчизняних автолюбителів саме іжевські машини вважалися більш якісними (давався взнаки суворий контроль якості в оборонпромі) – хоча їх в деякій мірі можна вважати підробкою.
Певно, частка несправедливості у тому є: величезна аудиторія купує, шанує, любить і обожнює популярні і культові моделі, а хто насправді стоїть за їхнім народженням, не відомо майже нікому. Але про те варто було б спитати самих цих виробників і конструкторів – можливо, для них найголовнішим була не скороминуща слава, а багатотисячні тиражі і успішні продажі їхніх дітищ? Недаремно ж кажуть, що найчесніший вибор – це той, де клієнт проголосував гаманцем...
Читайте також:Як правильно вкласти гроші в ретроавтомобіль