Чи знаєте ви, що в Україні є місто, в якому досі експлуатують міські автобуси ЛіАЗ-677? На екскурсії сюди навіть приїжджають шанувальники класичної техніки з усього світу.
Туристи деколи цілими командами приїздять до Олександрії (Кіровоградська обл.), аби покататися на цих живих раритетах. Журналісти “Авто24” теж відправилася до Олександрії і, придбавши за 6 грн. квитка (фотографу випав щасливий!), покаталися одним з ЛіАЗів, що були того дня на міських маршрутах. Враження – незабутні!
Архаїчних рис у ЛіАЗ-677 чимало, але в цілому він придатний до експлуатації в сучасних умовах. Чим і користуються деякі перевізники
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Made in Lviv: коли ЛАЗ був кращим європейським автобусом
Нас було двоє. Один у дитинстві щотижня їздив на такому ж – а може, й на цьому самому! – ЛіАЗі-677 до “Дитячого світу”. Другий бачив такий автобус лише на фестивалі OldCarLand та у фільмах про часи застою. Тому і враження ми приведемо тут різні, з двох точок зору – хоча для обох колег вони були не лише яскравими й незабутніми, але й суперечливими.
Причина присутності ЛіАЗ-677 у “промислових масштабах” в Олександрії криється у політиці місцевої влади, яка колись давно зробила усе, аби прибрати з вулиць міста дрібні маршрутки. Перевізники тут мають право використовувати лише автобуси великої місткості, це зручно і пасажирам, і іншим учасникам дорожнього руху. А оскільки не всі перевізники можуть дозволити собі сучасні автобуси-іномарки, вони зробили ставку на ЛіАЗ-677: дешеві, прості в обслуговуванні та із доступними запчастинами. Єдину суттєву проблему ЛіАЗа – велику витрату пального – вирішили за рахунок переводу машин на метан.
Але спочатку трохи про сам автобус. 110-місний ЛіАЗ-677 випускався у містечку із бешкетною назвою Лікіно-Дульово у Підмосков’ї. Це була одна з наймасовіших моделей у світі – у 1967–2002 рр. випущено близько 200 тис. екземплярів. Майже унікальний для світового автопрому випадок: через великий тираж автобус складали не на стапелях, як зазвичай, а на конвеєрі.
Через фізичний знос у мегаполісах ЛіАЗам сьогодні важко, але в таких містах як Олександрія вони сприймаються органічно. У тому числі і пасажирами
З технічної точки зору “677-й” мав багато цікавих, якщо не новаторських рішень. Комфортна пневматична (згодом пневморесорна) підвіска, автоматична (!) гідромеханічна коробка передач, низька підлога у задній частині кузову (для суто міської версії без літери Б), гідропідсилувач керма.
Безумовна перевага ЛіАЗа перед усюдисущими маршрутками – простір у салоні. Тому “677-мі” і залишаються у строю
Молодший у групі: Незвично було підніматися сходинками на передній накопичувальний майданчик. І на сидіннях доводиться височіти над дорогою, як в екскурсійному автобусі. У салоні затишно через закруглені скати даху і невелику площу скління, опалення ефективне. Всередині малувато поручнів, але виручають ручки на спинках сидінь – міцних, як турники на спортмайданчику. Дуже здивував акустичний комфорт у салоні, адже двигун розташовано у салоні – і його чути не дужче, аніж в сучасних міських машинах подібного класу. Навіть коли водій на стоянці відкрив капот, щоб показати нам двигун, працюючий на холостому ходу мотор не створив великого дискомфорту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як ми купували ретро: Wartburg на маршруті 400 км
Старший у групі: Приємно пригадати дитячі враження і порівняти їх із досвідом поїздок у сучасних автобусах. Сказати чесно, принципової різниці не побачив, хіба що нинішні машини більш просторі, принаймні, сприймаються такими. На даному екземплярі не зберігся один з ключових елементів ЛіАЗу – скло, яке відокремлює кабіну водія від пасажирського салону. Всі хлопчаки любили сидіти біля нього на правому повздовжньому дивані, щоб дивитися на дорогу і на роботу водія. І те скло створювало дивовижне відчуття акваріуму, відстороненості, адже ти бачив дорогу через два величезні вікна.
Салон ЛіАЗ-677 вважався 110-місним, але місць для сидіння у міській версії – лише 25
Мушу сказати, що даний автобус вразив технічним станом – навіть на нерівностях не гримів заднім мостом, як це бувало на ЛіАЗах мого дитинства. Немає у цього екземпляру і характерної відмінності усіх цих машин – “дзвону скляних пляшок”, який видає опора проміжного кардана біля коробки-автомата. Справа у тому, що трансмісія у цього автобуса неоригінальна, замість коробки-автомат стоїть “механіка”, і цей кардан відсутній.
Підлога ЛіАЗа не могла бути низькою, адже під нею розташовувалося чимало агрегатів
Автобус, який 13 березня катав нас по 9-му маршруту, був останнім з олександрійських ЛіАЗів, який їздив з рідним “автоматом”. Минулого року на нього встановили звичайну 5-ступеневу механіку від ЗІЛ-130. За словами водія, рідна АКП геть не відповідала сучасним умовам: дуже підвищувала витрату пального та була дорогою в обслуговуванні, зокрема, через дорожнечу оливи.
Більшість ЛіАЗ-677, що збереглися до нашого часу, вже втратили свою автоматичну трансмісію. Кулісу “механіки” від ЗІЛ-130 кріплять просто до двигуна
7,0-літровий 8-циліндровий бензиновий двигун ЗІЛ-375, запозичений у шестиколісного всюдихода “Урал-375Д”, на своєму місці, але працює здебільшого не на бензині, а на газі метані. Балони ГБО вдало сховані під підлогою.
Свого часу ця модель автобуса працювала буквально у кожному місті СРСР – якщо не на маршруті, то бодай у якості службового транспорту на якомусь промисловому підприємстві. Сьогодні у робочому стані їх залишилося небагато, певно, сумарно кілька десятків штук. Олександрія – одне з трьох міст у світі, де ця машина використовуються на регулярних маршрутах, в деякі дні на вулиці виходить чотири “677-х” і один залишається на чергуванні в якості підміни.
Наш ЛіАЗ родом з країни, якої вже давно немає – але попри це, сучасний GPS-додаток для пасажирів відображає наш рух по маршруту
Молодший у групі: Сподобався комфорт на нерівній дорозі – підвіска ковтає і великі, і малі ями. Маршрут, на якому ми каталися, взагалі проходить по околицях міста, по таких собі вуличках, і я просто не можу уявити, як би тут показала себе будь-яка сучасна низкопідлогова модель. До речі, в ЛіАЗ-677 ззаду підлога нижча, ніж спереду, тож там заходити і сходити ззаду зручніше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був перший ЛАЗ: дивуємося разом
У якості розплати за комфорт і витривалість ходової кузов дуже хилиться у поворотах, причому з вулиці це має вигляд більш загрозливий, аніж зсередини. А ще мій старший колега показав мені цікавий атракціон, навчив гойдатися в такт розкачці корми на задньому майданчику – поручень під заднім вікном як спеціально там зроблено, щоб за нього при цьому триматися.
Старший у групі: Ми каталися не в годину пік і маршрутом, який мало затребуваний узимку, тож у салоні було небагато пасажирів. Сидінь багато, вони зручні і є навіть вибір, сидіти вперед обличчям чи боком в сторону руху. Але на моїй пам’яті в ті часи, коли ЛіАЗи були молодими, вони часто були забиті людьми під зав’язку. І тоді на зупинках при посадці і висадці часто виходили затримки через високу підлогу. Певно, це один з реальних недоліків ЛіАЗа перед сучасними аналогами.
Одна з характерних рис ЛіАЗа – сильні крени кузова в поворотах. Це зворотній бік м’якої комфортної підвіски
Показово, що вулицями цього міста ходять більше двох десятків більш-менш сучасних MAN`ів та Neoplan`ів – і вони цілком мирно уживаються з раритетами радянського періоду. Нарешті, в Олександрії нам розповіли, що за останні два-три роки кілька ЛіАЗів з міста поїхали до Києва та Запоріжжя, щоби стати там музейними експонатами. Що ж, для тих автобусів це гідний вінець багаторічної кар’єри – а решта машин поки що вірою і правдою служать жителям міста.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був гібридний автобус ЛАЗ