Лише одиниці з них були багатотиражними. Але це більше виключення із правил, адже на виготовлення саморобних авто йшло від кількох років до десятиліття. Проте їхні конструктори були готові багато на що, аби лише стати власником оригінальної та унікальної автівки.
Автомобілісти 1970-80-х років пригадують, що в кожному українському містечку тоді була хоча б одна саморобна машина, того чи іншого рівня складності та дизайну. Звідки ж ростуть колеса у автомобільних саморобок? Оскільки чекати на заводську машину доводилось по кільканадцять років, та й модельні ряди були дещо обмежені, українці шукали свій варіант, адже саморобне авто могли змайструвати за три-чотири роки.
Один з найяскравіших представників руху Самавто – купе КД (або Спорт-900). Команда московських конструкторів і дизайнерів зпроєктували його на базі “Запорожця” – цілком в дусі тенденцій світового автопрому. Побудували 6 машин.
Читайте також: “Запорожець” з кузовом купе: саморобки в серії
Такий рух підтримувала й держава. Ліпити щось своє вчилися змалечку на гуртках якого-завгодно моделювання. А для дорослих випускали цілу бібліотеку спеціалізованої літератури, існували Правила щодо технічних характеристик автомобілів індивідуального виготовлення.
Купе “Катран” севастопольця О.Федотова – як справжній спорткар: клиноподібна форма кузова, пасажирська формула 2+2, двигун заднього розташування.
Давалось взнаки й те, що у громадян було багато вільного часу. Багато хто розумівся на техніці, адже працювала потужна промисловість, де трудилися люди з технічною освітою. Відповідно, у населення був доступ до технологій фабрик та заводів, де можна було що завгодно замовити чи купити, офіційнно чи напівофіційно.
Хоча деякі елементи авто-саморобок брали готові, заводські – найчастіше зі списаних автомобілів, з металобрухту, а той нові – з автомагазинів.
Футуристична “Панголіна” – робота інженера О. Кулигіна з далекого сибирського містечка – у 1980-ті стала культовим зразком самавто в масштабах всього Союзу.
Технічні норми для саморобних авто чітко прописували: транспортний засіб повинен мати не менше трьох коліс, вписуватись в певні габарити, мати визначену енергоозброєність та інше. А до елементів декору вимоги не такі прискіпливі – тут народ міг позмагатися у креативності.
Читайте також: Українська амфібія “Муравей”: забутий раритет
Конструкторським бюро для радянських авто часто служила власна квартира. Були випадки, коли вся родина переселялася в кухню, а в кімнаті робили машину і потім з балкона по тросах або краном витягували її надвір і там уже ставились колеса.
Асортимент продукції обмежувався лише людською фантазією. Наприклад, порівняйте стилістику саморобних радянських спорткарів - "Панголіна", "Мурена", КД із стандартними “Запорожцями” чи “Жигулями”.
Найчастіше саморобники будували автомобілі тих типів, які не міг придбати радянський громадянин: спорткупе, кемпери, амфібії, позашляховики.
Проектували перш за все такі типи машин, яких не продукував офіційний автопром: купе, кабріолети, будиночки на колесах, кросовери-позашляховики та навіть амфібії. Побачити ці дива техніки можна було не лише на вулицях за місцем експлуатації, а й на щорічних автопробігах саморобок. Це були грандіозні заходи, такі собі пересувні фестивалі технічної творчості, під час яких можна було побачити новинки руху СамАвто і отримати консультації безпосередньо від творців ексклюзивної техніки.
Як не дивно, деякі зразки радянських саморобок й зараз в строю, але їх зберігають здебільшого уже не власники-конструктори, а колекціонери та утримувачі музеїв.
Читайте також: Українські автомобілі-саморобки 20 століття: коли шейхи відпочивають