Одна з легенд не такого вже далекого минулого: бувалі водії розповідають про часи, коли бензин був просто зайвий – і його потайки зливали у землю... Чи було таке диво насправді?
У подібних ностальгійних почуттях насправді немає нічого дивного – для людей природньо пам’ятати приємні моменти з минулого. Але оскільки такий факт мав місце, все ж таки цікаво – як таке могло бути, що автомобільне пальне, корисний продукт, що завжди мав попит у населення, просто знищували? “Авто24” дізнавався у водіїв-ветеранів, чому таке мало місце.
Водійська професія за радянських часів в багатьох випадках передбачала додаткові, хоча й не зовсім законні прибутки
Для розуміння ситуації, ключовий момент у тому, що всі автотранспортні підприємства радянського періоду були не приватної форми власності – якщо казати спрощено, то державними. Відповідно, справжнього господаря безпосередньо на підприємствах не було, тому облік матеріальних цінностей і облік виконаних робіт було організовано не дуже суворо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Засекречена “Волга”: історія машин-”наздоганялок” КДБ
Велика – якщо не більша – частина водіїв отримувала зарплатню в залежності від кількості перевезених вантажів та намотаних при цьому кілометрів. І відповідно, кожен автомобіль отримував бензин відповідно пробігу. Щоб збільшити зарплатню, водії масово приписували собі тонно-кілометри.
Найчастіше приписки приймалися бухгалтерією, водієві зараховували великий пробіг, вносили відповідні цифри у зарплатну відомість, але… Для повного балансу цього рівняння на машину потрібно було списати збільшену кількість палива. І його списували, і водій із радістю приймав зайвий бензин як додаток за зарплати. Проте так просто гроші з неба ніколи не падали.
Надійна металева каністра та шланг – неодмінні атрибути професійного водія на державній чи колгоспній автобазі
Зрозуміло, що для успішної реалізації модернізованої схеми оплати праці потрібно було забезпечити деякі технічні нюанси. Так, перш за все водієві треба було налагодити підмотування одометра при збереженні пломби на ньому. Способів було декілька. Так, найпростіший – приєднання електромоторчика від дитячої іграшки до привідного троса спідометра біля коробки передач, там, куди конторські службовці у чистому одязі з перевіркою не полізуть. Більш віртуозний варіант – підробка пломби, яку навішують на місце приєднання привідного тросика під торпедо.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Що вважається ретроавтомобілем: рамки ностальгії
З іншого боку, потрібно було організувати систематичний злив бензину з баку. Головне при цьому – забезпечити секретність, адже, незважаючи на поширення цієї процедури, попадатися їз нею на очі міліціонерам та небайдужим сусідам не рекомендувалося. Потрібне було затишне місце і 10 – 20-літрова каністра та шланг.
Фото сучасне, але сюжет цілком хрестоматійний: водій намагається засмоктати у шланг бензин, аби злити пальне у каністру
Каністра – предмет не дуже малий, тож найчастіше її доводилося ховати десь поза машиною. Шланг для переливання бензину з баку у каністру був не лише інструментом привласнення, а й предметом жартів. У справжніх професіоналів шланг був великого внутрішнього діаметру – аж до 15 міліметрів, при тому що засмоктувати рідину через великий діаметр набагато важче. Але ж через товстий шланг бензин переливається швидше – і цей фактор часто був визначальним.
У кожного професіонального водія, який працював на бензиновій машині із оплатою праці від пробігу, був як мінімум один надійний покупець палива. Це міг бути звичайний водій-”приватник”, який бажав мати дешевий бензин для свого “Москвича” або “Жигуля”. Зрозуміло, що професіонал продавав “приватнику” державний бензин за пільговою ціною.
На відміну від нелегального зціджування пального з бака, швидкість при заправці була необов’язкова: криміналу тут не вбачалося
Але час від часу у питанні збуту траплявся збій: водій самоскида, бортового ЗІЛа або фургона, зайнятий роботою, не встигав звільнити бак від зайвого бензину перед черговим заїздом на заправку. Між тим, усім учасникам процесу важливо було зберегти добру міну на обличчі, водієві було важливо “не спалитися” і заїхати на АЗС із порожнім баком, щоб вчасно забрати виділену йому нову порцію. Тож наявний у ньому бензин доводилося зливати просто у землю. Так, затребуваного на “чорному ринку” товару було шкода, але страшніше було “засвітити” свої незаконні маніпуляції.
Більшість вантажних автомобілів у СРСР мали бензинові двигуни. Дизелями комплектувалися великотоннажні вантажівки – 12-тонні КрАЗи, 7-тонні МАЗи, 10-12-тонні КамАЗи, які працювали в першу чергу на будівництвах, у кар’єрах та далекобійних рейсах. Решта вантажівок, в тому числі вантажопідйомністю 5-6 тон, працювали на бензині.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Що краще – дизель чи бензин: який вибрати двигун