Як правильно вкласти гроші в ретроавтомобіль, стовідсотково точно вам не скаже ніхто – в нашій країні такий спосіб інвестицій поки що не розвинений.
Хто знає, як правильно вкласти гроші в ретроавтомобіль, той може вважати себе справжнім експертом ретроруху. Однак, є в цій справі тонкощі, доступні також і любителям.
За великим рахунком, справжня інвестиція в ретро – це покупка моделі, рідкісної навіть в роки її молодості. Масові автомобілі минулого, навіть в хорошому стані, великих грошей не варті. Тому бажаючому зберегти або примножити капітал шляхом інвестиції в ретроавтомобіль, потрібно шукати певні моделі престижних марок – Ferrari, Mercedes-Benz, Rolls-Royce, Duesenberg, Bugatti і деякі інші.
Не будемо говорити про інші країни, але в Україні рідкісні автомобілі вітчизняного виробництва в особливій пошані.
Обмовимося – у випадку з певними марками мова саме про деякі моделі. Але для України цей асортимент не особливо актуальний, оскільки всередині країни цих машин практично немає, а купувати їх на зарубіжних аукціонах – це вже зовсім інша справа.
Читайте також: Що вважається ретроавтомобілем: рамки ностальгії
Іномарок середини минулого століття в Украні відверто мало, але вони менш популярні в порівнянні з дітищами вітчизняного автопрому.
Як проміжний варіант для наших умов – не рідкісні, але малосерійні моделі виробництва до 1970-80 рр. Наприклад, представницькі седани, купе, родстери або кабріолети престижних марок, особливо в топових комплектаціях. Наприклад, Mercedes-Benz SL, BMW серій 6 і Z, Porsche 911/914, Jaguar, повнорозмірні класичні "американці"... Такі машини в Україні є, хоча і в лічених примірниках.
Цілком доступний варіант для шанувальника ретро "аматорського" рівня – малосерійне купе або родстер однієї з престижних марок.
З вітчизняних історичних автомобілів по-справжньому велику цінність представляють моделі представницького класу. Найпростіше, що можна знайти – це ЗІМ (він же ГАЗ-12), цікавий крім іншого своїми конструктивними особливостями: шестивіконним несучим кузовом і гідромуфтою в трансмісії. Дивна річ, але ще не всі екземпляри цього автомобіля (1949-1960 р.в.) потрапили в руки колекціонерів, так що є шанс придбати ЗІМ за порівняно невисоку ціну. Втім, машина в гідному стані дешевою не буде (про стан – трохи нижче).
Але справжні ціни починаються, коли мова заходить про машини вищого класу – “Чайки” і ЗІЛи. Перші моделі Заводу імені Лихачова – ЗІС-101, ЗІС-110 і ЗІЛ-111 – справжній скарб, дістати їх майже неможливо. Ці машини випускалися буквально поштучно, вони обслуговували вище керівництво країни. Відомо, що в Україні є як мінімум п'ять "сто десятих", про їх ціну при такій кількості говорити всерйоз сенсу немає – навіть якщо власники раптом захочуть їх продати, торги закінчаться напевно на цифрах з п'ятьма нулями, сумою в 300 тисяч доларів справа може не обмежитися.
ЗІЛи-"членовози" радянського періоду – машини штучної роботи, кожен – з унікальною історією. Це справжні раритети міжнародного рівня.
"Пізніші” ЗІЛи періоду 1960-90-х років випускалися серіями трохи більше 100 одиниць, до наших днів дожили не всі з них, до того ж розосереджені вони по території всього колишнього СРСР. Деякі з них до цих пір не бачили ремонту, але крім відмінного збереження, є у цих лімузинів і седанів ще одна важлива для ціни "опція": колишній пасажир його заднього дивана. "Машина Брежнєва", "членовоз "Горбачова", "ЗІЛ Андропова" – час від часу в мережі з'являються оголошення про продаж машин з історією. Перевірити справжність таких тверджень іноді можливо, але частіше – ні.
Читайте також: Що означає автомобіль-донор
Для прикладу: один з наявных в Україні урядових ЗІЛів достовірно перебував у користуванні міністра закордонних справ СРСР Е. Шеварнадзе, а одна з ранніх "Волг" ГАЗ-3102 возила керівника радянської України В. Щербицького. Природно, при покупці такої машини потрібно отримати разом з нею документи, що підтверджують її історію – теоретично таке можливо.
Урядові автомобілі класом нижче ЗІЛів – "газовські" "Чайки" двох поколінь – теж хороший об'єкт для вкладення грошей. З чотирьох тисяч сумарно випущених "Чайок" до наших днів дожило відносно багато примірників – тільки відомих ГАЗ-13 в Україні близько півтора десятків. Правда, практично всі вони доживали свій вік вже не в урядових і не в обкомівських гаражах, тому мало які з них збереглися без переробок.
Внутрішній ринок ретротехніки має певні ресурси з точки зору менш платоспроможних громадян. В силу закритості ринку (через нюанси законодавства) помітну цінність у нас представляють навіть деякі масові моделі – мова про "Победу" і про "стару" "Волгу" ГАЗ-21. Ці моделі, що стали вже давно культовими, можуть коштувати два-три десятка тисяч доларів.
"Волга" ГАЗ-21 – один з найбажаніших автомобілів для колекціонування, але ринок ними перенасичений, тому по-справжньому дорогі тільки машини певних модифікацій.
Особливо, якщо мова про "Волги" так званої "першої" серії "із зіркою", з автоматичною трансмісією або з кузовом "універсал". Справжній раритет – "доганялка" ГАЗ-23 з мотором від "Чайки", якою користувалися радянські спецслужби. У країні є дві або три такі машини, і вони справді є хорошим об'єктом для вкладення коштів.
А ось наступній "Волзі" – "двадцатьчетвірці" – в розглянуту нами когорту колекційних ретрокарів поки зарано, хоча багато продавців вже починають просувати їх під виглядом раритетів і відповідно "ломити ціну". Виняток – знову таки "доганялки" з індексом ГАЗ-24-24 (пізніше ГАЗ-24-34), звичайна на вигляд машина, під капотом якої ховається V8 від "Чайки" і коробка-автомат. Зустріти таку машину в Україні теоретично можна, хоча існує на даний момент один-єдиний екземпляр.
Читайте також: 12 найдорожчих автомобілів у світі, проданих з молотка
Що стосується найбільш масових народних моделей, то в країні можна знайти поодинокі екземпляри іномарок воєнного та повоєнного періодів, але як предмет для інвестування вони малопридатні. Хоча б тому, що їх приведення в колекційний стан буде рівне за ціною з ринковою вартістю відновленої машини.
Машини періоду 1930-40-х років у нас представлені слабо. Мало які з них пережили війну, до того ж більшість з них нещадно перероблялися власниками вже в 1960-і роки.
Зовсім інша річ – певні вітчизняні автомобілі, які отримали статус культових саме через свою національну приналежность. Так, шалених грошей – до 10 тис. доларів – може коштувати "Запорожець" в експортній модифікації "Ялта", або експортні виконання "Москвичів" – моделі 403 ИЭ та 408 ИЭ.
Серед масових радянських машин теж є свої раритети – наприклад, малотиражні моделі, як цей ІЖ "Сатурн" або рідкісні експортні модифікації.
Власне, деякі "Москвичі" – перспективний напрямок для неофітів – шанувальників авторетро. Ціни на них поки доступні (6-10 тис. доларів), а цікаві моделі є – наприклад, рідкісні "Сатурн" 1967-1969 р.в. або "праворукі" московські версії для зарубіжних ринків.
В ідеальному стані масові моделі радянського періоду не знайти, але відновлення при грамотному підході обходиться реставраторам дешевше іномарок.
Розбираючись, як правильно вкласти гроші в ретроавтомобілі, у всіх вищенаведених випадках ми говоримо про унікальні машини в ідеальному стані, тобто які пройшли фахову реставрацію.
Поки що в Україні можна знайти небачену рідкість – дослідні заводські зразки, як ця "Таврія-кабріолет" (насправді з кузовом тарга).
Незаймані реставраторами екземпляри – тема окремої розмови, і як об'єкт вкладення грошей їх слід приймати з особливими застереженнями. Про це ми поговоримо наступного разу.
Побачити майже всі моделі, про які йшла мова вище, можна буде на весняному фестивалі OldCarLand-2018, який пройде в Музеї авіації (аеропорт Жуляни) 27-29 квітня ц.р.
Читайте також: Закон про ретро: навіщо потрібен і що вирішує