Міфи про неймовірну міцність машин нашого минулого нерідко мають під собою підстави. А як щодо розмов про ненадійність певних ретро-моделей? Ми розібралися з кількома машинами, що в певних колах мають сумнівну славу.
Перш за все треба сказати, що усі вітчизняні машини пізньорадянського періоду створювалися в однакових умовах і за концептуально однаковими вимогами. Конструкторські роботи тривали доволі довго, роками, проекти затверджувалися на засіданнях уряду, а готові дослідні зразки новинок перед запуском у серію демонструвалися першим персонам держави.
Репутація проблемних і ненадійних часто-густо закріплюється за моделями, які перебувають в експлуатації понад три десятки років – які через вік просто не можуть бути бездоганними
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що сьогодні модно колекціонувати: неймовірно рідкісні ретромашини
Тому за якістю, здавалося, усі вони мали б бути на одному рівні, аж ні – про деякі моделі чомусь говорять, що вони були справжнім жахіттям для водіїв. Спробуємо розібратися, чому таке могло статися.
“ЗАЗик” другого покоління в усіх його модифікаціях часто згадують як машину невдалу і неякісну. Здебільшого це неправда, оскільки за споживчими якостями модель була практична – з доволі просторим салоном (так-так, це не перебільшення!), міцним кузовом, високою прохідністю, невибагливим двигуном і ремонтопридатною ходовою частиною. Але якість складання багатьох екземплярів справді страждала, в першу чергу це стосувалося двигуна: він пітнів оливою, через що швидко забруднювався і перегрівався – з подальшим скороченням ресурсу.
“Запорожець” і справді не став взірцем якості, але він був не настільки ламким, наскільки це здається багатьом сучасним “експертам”
Проте, недобру славу спричинило таки не це, а сама сутність бюджетної малолітражки у радянському суспільстві. На відміну від, скажімо, ВАЗу чи ГАЗу, ЗАЗ не мав потужної мережі автосервісу. “Запорожці” обслуговували і ремонтували якщо не “на гаражах”, то “на колінці” - з відповідною втратою надійності. Завершувало формування негативного образу моделі зверхнє ставлення до “ЗАЗів” взагалі – як до найменшої і найдешевшої моделі у радянському типажі. Між тим, ті машини, які потрапляли до хороших рук, служили своїм власникам довго і безвідмовно.
Вантажний мікроавтобус, побудований на базі РАФ першого покоління, до наших днів тягне за собою славу ненадійного і недовговічного. Мовляв, через невисоку якість єреванський фургон міг служити максимум одну п’ятирічку – на фоні іншого вантажного транспорту тієї пори це здавалось справді небагато.
ЄрАЗ – канонічний “слабак” у рейтингу надійності вітчизняного автопрому. Але половину проблем він успадкував у свого прототипа – РАФ-977
До основних агрегатів претензій бути не могло, оскільки це були перевірені часом та радянськими дорогами двигун та МКП від “Волги” ГАЗ-21 та ГАЗ-24. А ось “волговські” мости справді швидко здавалися на більш важкому мікроавтобусі, хоча це стосувалось не лише ЕрАЗа, а й базового “бусика” РАФ-977.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ”Запорожець”-універсал – страшний сон чи експерименти ЗАЗу
Від нього ж вантажний фургон успадкував і слабкість кузову з несучим днищем, а єреванський завод від себе додав ще й погане лакофарбове покриття, через що машини швидко іржавіли. Негативу додала недосконала ергономіка зразка 1960-х років, зокрема, водієві було дуже важко тягнутися до важеля КПП, розташованому праворуч ззаду, мало не за спиною.
За репутацію такого собі посереднього авто “Москвич” має дякувати “Жигулям”, які на час появи моделі АЗЛК-2140 саме набули поширення і стали предметом загального бажання. “Жигулі” вважалися новинкою та мало не іномаркою – звичайно, майже копія Fiat`а, в той час як за “Москвичом” тягнувся історичний шлейф старої вітчизняної моделі, чий прототип 408-й став на конвеєр у середини 1960-х.
“Москвичі” останнього задньопривідного покоління у 1970-ті опинилися в тіні слави ВАЗів, хоча принципово якістю в ту пору не відрізнялися
Між тим, ненадійними були лише старі, зношені екземпляри “Москвичів”, на серйозні ремонти яких ніхто не хотів витрачатися, оскільки на фоні ВАЗів марка втратила повагу і престижність. При цьому реальних технічних проблем “Москвичі” мали не більше, ніж ВАЗи. На підтвердження тому – успішна експлуатація продукції АЗЛК в європейських країнах, де марка мала сервісну підтримку. Однак, на батьківщині настала епоха “Жигулів”, і “Москвичеві” залишилося нести імідж машини другого сорту.
“Колхіда” другого покоління насправді була вже не така погана, адже у технічному плані цілком повторювала вдалу вантажівку ЗІЛ-130, відрізняючись від неї лише безкапотним компонуванням із кабіною над двигуном. Єдине, у чому реально можна дорікнути це дітище Кутаїського автозаводу, це слабка динаміка. Ні, свої 80 км/год із повністю завантаженим напівпричепом вона давала, але ж порівнювали “Колхіду” із ЗІЛ-130 – а той легко “витискував” всі 100 км/год! Те, що при цьому корисне навантаження відрізнялося маже у двічі на користь КАЗу, водіїв не турбувало.
“Колхіда” другої генерації несправедливо вважається ненадійною, але насправді водії не любили її за слабку динаміку
Не оцінили автобазівські “шумахери” і комфорт просторої кабіни зі спальним місцем, оскільки “на далекобій” неквапливий КАЗ відправляли нечасто. Насамкінець нагадаємо, що велике бачиться на відстані: цими днями в мережі триває он-лайн аукціон, на якому кілька підприємців та один шанований український колекціонер б’ються за право придбати списану зі старого АТП “Колхіду”…
Знавці історії вітчизняного автопрому, які консультували Авто24, підтверджують, що відверто ненадійних автомобілів у радянський період не випускалося. Адже всі машини проектувалися для державних підприємств і для тривалого випуску, за модою що в дизайні, що в конструкціях ніхто не гнався, і тому явно провальних моделей тоді не було. Розмови про ненадійність тих чи інших машин стали наслідком тодішнього соціального ладу і умов експлуатації, в чому самі автомобілі аж ніяк не винні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Топ-5 найміцніших радянських авто