Впадаємо в дитинство: для чого купують педальні автомобілі

Це тільки на перший погляд дитячі педальні автомобільчики здаються чимось легковажним. Насправді це – окрема індустрія зі своїми модельними рядами, сегментами, рейтингами і раритетами. Експерти Авто 24 розбиралися з дитячими педалями.

Дитячі автомобільчики XX століття були міцними, і переходили у спадок від покоління до покоління. На фото – "Малиш" (1965 – 1977).

Жоден хлопчисько у 1950 – 1980-хх роках не відмовився б від володіння такою машиною – практично справжньою. Але не всі могли про неї навіть мріяти: ціна, парковка, місце для катання – все це було доступно не кожному малюкові (власне, як і сьогодні).

Читайте також: Педальний “Запорожець” пішов з молотка за 70 тис. грн.

Однак, практично будь-який батько міг взяти таку тачку напрокат – в міському парку культури півгодинна покатушка коштувала 10 копійок. Вибір – що в магазині, що в прокаті – був невеликий, одна-дві моделі.

Але малюки 1970-х були просунутими, відрізняли "новий Москвич" від "старого" і виходячи із цього робили своє замовлення. Адже навіть їхні тати не знали, що триокий "старий Москвич" – це насправді Studebaker Champion, побудований за зразком італійського виробника іграшок Giordani. Цікаво, що обидва педальні "Москвича" випускали там, де і справжні – на автозаводі АЗЛК. Для цього там працював окремий цех, з конвеєра якого педальні машинки сходили в кількостях, не менших, ніж справжні "чотириста дванадцяті" – понад 100 тис. штук на рік.

Наймасовішим педальним автомобілем були "Москвичі". "Дорослий" автозавод АЗЛК збирав їх на конвеєрі – по 100-120 тис. на рік!

Але крім двох найбільш масових моделей з АЗЛК (1969 – 1994 рр.), в країні випускалися також і інші педальні авто. Наприклад, у Львові на Заводі автонавантажувачів робили "Львів'янку" (1980 – 1993 рр..) – за зразком "Жигулів", в Ленінграді – "Неву" (1970-ті) з капотом і багажником, які відкривались, в Челябінську – “Малыша" (1965 – 1977) і "Радугу" (1977 – 1992).

Львівський завод автонавантажувачів випускав "Львів'янку" (1980 – 1993 рр..). За традиціями жанру, у педикара був прототип – "Жигулі".

У колекціонерів свої заморочки: наприклад, львівські “Лади” особливо цінуються у виконанні з міліцейським “мигалками” (повинні працювати!), а “Москвич-Студер” бажано шукати ранніх серій, з пластиковою рамкою лобового скла. Залежно від років випуску могли бути різними сидіння, керма, фари і задні ліхтарі.

Читайте також: Колекціонери раритетів: хто вони

Є і справжні раритети – наприклад, перші повоєнні машини в стилі “Победа” львівського виробництва під назвою “Зіронька”, челябінські “Урали” (1957 – 1964 рр.) або абсолютно унікальна “Стрела” складання заводу “Запоріжсталь” (1960-ті).

Справжні раритети нашого часу – педальні автомобілі "Зіронька" (з-д "Автонавантажувач", Львів), Стрела" (Запоріжжя, з-д "Запоріжсталь"), "Урал" (ЧКПЗ, Челябінськ)

У колекціонерів педальних автомобілів є свої форуми, обмінні фонди, існує ринок запчастин, в тому числі новодільних, сучасного виробництва. Є навіть реставраційні майстерні, які беруть на себе відновлення педальних машинок. Все це хобі дуже недешево коштує, але дорослі мужики знаходять для метушні з пошарпаними педальними машинками і час, і гроші. І найцікавіше: всупереч усталеному стереотипу про комплекси важкого дитинства, багато колекціонерів зізнаються, що у них в дитинстві така машина все-таки була...

Читайте також: Яким був перший ЛАЗ – дивуємося разом