Автовиробники час від часу видають такі опції, які надовго вражають уяву спостерігача. “Авто 24” спробує розібратися, чому деякі з них не прижилися у світовому автопромі.
Заведено вважати, що більшість новацій приходять у масові автомобілі з автоспорту. Можливо, в технічному плані це так і є, але в плані комфорту хід думок конструкторів завжди був більш вільним.
Ми відібрали тут декілька маловідомих або підзабутих опцій, які свого часу здавалися якщо не революційними інноваціями, то дуже і дуже дивними. Не обійшлося і без українського внеску!
Не всі цікаві ідеї конструкторів врешті-решт потрапляють на серійні машини. Але й ті, що потрапили, не завжди приживаються надовго. І причини зрозумілі не завжди.
Читайте також: Найдивніші опції для автомобілів або на що витрачають гроші багаті власники авто
Простий за конструкцією та доступний за ціною тип кондиціонера, де використовується принцип охолодження повітря при випаровуванні у ньому вологи. Охолоджувач випарного типу отримав назву болотний охолоджувач (від англ. swamp cooler) за характерний запах сирості, притаманний першим моделям. У 1940 – 1950-ті рр. зрідка був частиною заводської комплектації автомобіля, але зазвичай продавався як додаткове обладнання.
“Болотний” кондиціонер витрачав багато води і мав посередню ефективність, але не був таким примхливим у поважному віці, як нинішні кліматичні установки.
Всередині болотний кондишин не мав рухомих частин. Набігаючий потік повітря, проходячи через мокрий наповнювач у вигляді волоконного мата, випаровував з нього воду і охолоджувався сам. Кріпився пристрій на боковому склі, оскільки йому потрібне зовнішнє повітря у великій кількості. Охолоджене повітря в такому випадку подавалося в салон через щілину спущеного скла. Також потребував заправки водою. Не прижився через відносно низьку ефективність.
Цікаво, що подібний тип кондиціонерів й дотепер зустрічається у стаціонарних умовах – наприклад, у виробничих та громадських приміщеннях в регіонах з високою температурою і низькою вологістю повітря.
Цікава ідея конструкторів американської марки De Soto, випробувана на концепті Adventurer II Concept 1954-го року. Оскільки кондиціонери на той час вже були певною мірою поширені, мабуть, справа була в іншому – схоже, автори намагалися запустити в салон більше повітря. Деякий ефект руху на кабріолеті відкрите вікно справді створювало, плюс, звісно ж, фактор унікальності.
З технічних причин зробити зсувне заднє скло було простіше, ніж такий самий люк у даху. Але врешті-решт люки перемогли.
Запровадженню такої системи у серійних авто завадили проблеми з простором для розміщення опущеного скла. Строго кажучи, повністю десотівська ідея 1954-го року не вмерла, а знайшла свою реалізацію в зсувних люках на даху.
У суворих водіїв вантажівок великої вантажопідйомності своя уява про комфорт. З кондиціонерами у багатьох з них і сьогодні непросто, а у недалекому минулому й поготів. Тому шоферським співтовариством була позитивно оцінена поява у кабіні першого кременчуцького всюдихода КрАЗ-214 потужного вентилятора. Це була не заводська опція чи обладнання за доплату – вентилятор стояв під стелею кабіни у кожному КрАЗ 6х6.
У 1950-ті роки поняття комфорту у вантажівці приживалося непросто. Але Кременчуцький автозавод за умовчанням ставив на КрАЗ-214 вентилятор салону.
Це було оригінальне обладнання і той “кулер” навіть мав власний каталожний номер (214Б-8104010А, якщо кому цікаво). При цьому машини дорожнього класу такого вентилятора за умовчанням не мали.
Читайте також: Що таке кераміка на кузові авто
Опція дещо специфічна, але у певних колах споживачів була дуже затребувана. На амфібії ЛуАЗ-967 водій міг керувати машиною лежачи, для чого його сидіння могло розкладатися, а кермо – нахилялося вниз разом з рульовою колонкою. Це зробили не для більшого комфорту водія (насправді лежати на животі з задертою назад головою – комфорт сумнівний), а для максимального зниження силуету транспортного засобу.
Один з варіантів зниження силуету амфібії ТПК передбачав переповзання водія поряд з машиною. Але потім зробили складне кермо і водій зміг їхати лежачи.
Справа у тому, що даний ЛуАЗ мав другу назву ТПК і за призначенням був транспортером переднього краю – тобто мав їздити там, де в нього міг влучити ворог без особливого напруження. Подібних машин не створили й дотепер.
У 1985 році японці вбудували просто в центральну консоль концептуального Subaru ACX II... матричний принтер! Навіть сьогодні, коли таксисти через одного мають касові апарати з видачею чеків, зробити друкарський прилад частиною машини ніхто не наважився. Втім, добре, що замість роздрукування даних трип-комп’ютера на папері програмісти навчили машини зберігати інформацію в її електронній пам’яті.
Ідея паперової звітності машини перед водієм не прижилася. Дорожню інформацію навчилися зберігати в електронній пам’яті машини.
Концепт, до речі, вийшов тоді дивний: зовні він виявися ніяким не концептуальним, бо був схожим на свій прототип Subaru Alcyone. Натомість відрізнявся електронним начинням та зайвою парою циліндрів у традиційному субарівському опозитнику.
Спроби накрити екіпаж прозорим ковпаком на кшталт літакового ліхтаря робив не лише Chevrolet. Але його Corvette з бульбою над салоном виявився найбільш відомим. Плексигласовий дах до першого покоління культового родстера (1954 р.) вигадав дизайнер General Motors, і перші 20 “бульбашок” були суто офіційними.
Прозорі плексигласові дахи для родстерів мали певне поширення у середині минулого століття. Сучасні дизайнери поки що тримають цю ідею у запасі.
Оскільки заводської версії з жорстким дахом той “Корвет” не мав, відразу кілька сторонніх фірм підхопили це починання. Може бути, відтворити її сьогодні в такому вигляді заважають стандарти пасивної безпеки, хоча ми певні, за бажання сучасні пластики можна було б зробити й достатньо жорсткими, і достатньо прозорими. Мабуть, у стилістів XXI ст. до такої перспективної ідеї поки що руки не дійшли.
Потрапляти в салон через двері, які зсуваються в бік, а не прочиняються, не набагато зручніше. Але зсувні мають інші плюси – їм потрібно менше місця поряд з машиною. А ще їх можна легко автоматизувати, тобто зробити так, щоб вони відчинялися самі. На мікроавтобусах зсувні “портали” вже давно застосовуються, а ось на серійних легкових машинах це справжня рідкість.
Серед невеликих легкових моделей зсувні двері були реалізовані в Peugeot 1007 (2004 – 2009 рр.), але це теж не був масовий проект.
Дорогі і складні зсувні двері зайняли своє місце у сегменті бусів та мінівенів, а на легкових машинах надовго не затримались.
Автомобільчик зробили ледь не преміальним – з потужними двигунами на вибір, особливим салоном та незвичними дверима (з електроприводом!). Але двері не допомогли – продажі були скромними і врешті-решт машину визнали провальною.
Нинішнім автомобілістам гріх скаржитися на життя – вибір функцій і можливостей машин у нас сьогодні просто неосяжний. Щоправда, якось так сталося, що отримавши волю у виборі обладнання салону, ми часто-густо втрачаємо право вибору в плані двигунів і трансмісії. Але це вже тема окремої розмови, до якої ми ще спробуємо повернутися.
Читайте також: Для чого пакували автомобілі в ящик