У кожній справі є своя межа – і навіть збирання колекцій авто-мототехніки багатьох збирачам нарешті набридає. Або інша ситуація – скажімо, на повномасштабний ретромобіль у фаната коштів немає. Але ретротема пропонує масу інших варіантів.
Рух фанатів ретротехніки практично не має обмежень – “фанатіти” можна з будь-чого, що має поважний вік і бодай мінімальну історичну цінність. “Авто 24” підготував свою – звісно ж неповну! – добірку предметів старини, які реставрують та колекціонують небайдужі до історії українські громадяни.
Деяким завзятим автомобілістам нецікаво кататися на серійних машинах, навіть на старовинних – вони виготовляють їх для себе на власний смак
Читайте також: Що сьогодні модно колекціонувати: неймовірно рідкісні ретромашини
Неймовірно влучна ідея об’єднати одновісний причеп і намет-будиночок для комфортного відпочинку на природі. В залежності від модифікації будиночок міг мати додаткову веранду і різні варіанти планування інтер’єру. До комплекту входили не лише складний каркас та м’які стіни з водостійкого матеріалу, а й меблі – дивани, стільці та стіл.
Туристичний причеп “Скіф” – вдалий об’єкт для володіння в якості ретротранспорту: він може слугувати за прямим призначенням навіть сьогодні
Від звичного нам сьогодні дачі-каравану радянський виріб відрізняється зручністю при транспортуванні, адже вкладається ця рухома нерухомість у невеликий стильний причіп, який можна буксирувати навіть невеликим легковиком. Сьогодні є чимало людей, які купують “Скіф” як об’єкт ретросвіту, але при тому використовують його за призначенням. Між іншим, справний “Скіф” може коштувати до двох тисяч доларів, в залежності від модифікації та стану.
Мрія кожного шанувальника технічної спадщини – знайти так звану “капсулу часу“, тобто зразок техніки піввікової давнини у новому стані, без пробігу. Це прагнення стало настільки нав’язливим, що на ринку відзначені випадки підробок під “капсулу”. Але найвищий рівень “капсул” – це екземпляри у заводській упаковці, тобто у тому вигляді, в якому товар надходив до радянських магазинів. Найчастіше це бувають мотоцикли або коляски до них.
У цьому справді щось є: незайманий товар у заводській упаковці, якої за півстоліття так і не торкнулася рука щасливого власника
Невелика кількість збережених до наших днів мотоциклів “у ящику” датується здебільшого 1980-ми роками, коли населення мало більші статки, а разом тим і змогу залишити новеньку, щойно придбану техніку “про запас”.
Читайте також: В який ретроавтомобіль краще вкладати гроші
З об’єктивних причин деякі українські ретрофанати прагнуть купити для себе саме ці дві моделі. Вони недорогі, масові та не використовувалися на важкій оранці – отже, за великого бажання їх можна і сьогодні знайти в оригінальному і не дуже “вбитому” стані. Хоча ніхто не забороняє відновити якусь іншу цікаву модель, наприклад, Т-25 або Т-40 у версії 4х4.
Попрошайка – тому що кузов самохідного шасі Т-16 виставлений уперед, як рука людини, що стоїть на паперті
В різні роки випуску Т-16 мав або не мав кабіни, а двигун нарощував потужність з 16 к.с. до 25 к.с. Зі свого боку, малюк ДТ-20 завдяки не менш оригінальній компоновці надавав власнику можливість… перетворити передок на задок і навпаки. Що цікаво, обидва трактори випускалися у Харкові, хоча і на різних підприємствах: для випуску “Попрошайки” побудували окремий Завод самохідних шасі.
Погодьтеся, це дуже цікаво – мати у своєму ретрозібранні засоби регулювання дорожнього руху, які півстоліття тому вказували дорогу “полуторкам”, “Емкам”, “Победам” та трофейним “Хорьхам”. Особливо, якщо знати, де саме і протягом якого часу працював зазначений знак або світлофор.
Збирання старих дорожніх знаків, світлофорів та вуличних годинників – серед непростих видів колекціонування
Щоправда, з колекціонуванням подібних артефактів треба бути обережним, аби не отримати звинувачення у крадіжках сучасної дорожньої інфраструктури. Які, як відомо, сьогодні мають місце, і за які правоохоронні органи через чималу вартість тих самих знаків суворо карають.
Взагалі колекціонувати бойову ретро-техніку – то вищий рівень антикварницького мистецтва. І дуже відрадно, що в Україні невелика когорта таких людей є. Зазначимо, що не лише реставрація, а й утримання старого танку обходиться дуже недешево.
Реставрувати історичну бойову техніку дуже непросто, але в Україні такі зібрання є.
Адже навіть один виїзд “у світ” – наприклад, на фестиваль, реконструкцію або кінозйомки – потребує масу витратних матеріалів та нещадно скорочує ресурс вузлів і агрегатів. Не говорячи вже про обов’язкове технічне обслуговування “до” та “після”. Нічого дивного: конструкції, які створювали для війни, не передбачали тривалого ресурсу та великого міжсервісного інтервалу.
Взагалі-то тема нещадного тюнингу старовинних машин немісцева – вона прийшла з-за океану, де за копійки можна придбати покинуту ретротехніку буквально на вибір. В Україні (та й у Європі в цілому), де машини піввікового статусу давно всі перераховані і оприбутковані, таке вважається святотатством. Але українські ретромани знайшли вихід – вони обрали напрямок хотродингу, де машини в ретростилі будуються “з нуля”.
Потужний клуб хотродів давно діє в Одесі. Вільні від творчих забобонів хлопці будують для себе такі машини, які їм подобаються
В більшості випадів українські витвори підпорядковані ідеї потужного олдскульного двигуна – такого собі V8 або кондової рядної шістки. Навколо нього і будується кожен такий, якщо дозволите, автомобіль.
Як ви могли помітити, технічна ностальгія може бути справою не лише витратною, а й корисною. І якщо на м’яких диванах “Скіфа” можна спати на березі моря або лісовій галявинці, то скажімо, на тому ж ретротракторі неважко з успіхом зорати грядку або привезти дров на дачу. А на прикладі старих дорожніх знаків та світлофору від “дяді Стьопи” можна навчити дорожній грамоті сусідських дітлахів – ну і таке інше. Тож долучайтеся до благородної справи збереження історичних об’єктів нашої технічної культури – тим більше, що наші умови дозволяють іноді отримувати з цього не лише моральне задоволення, але й практичну користь.
Читайте також: Колекціонери раритетів: хто вони