Чому в СРСР було круто працювати в таксі

При тому, що професія водія не була в СРСР особливо престижною, водії таксі стоять особняком – надто вже їхня праця відрізнялася від типової для соціалістичного устрою моделі зайнятості. Сьогодні можна сказати, що в їхній роботі було забагато елементів ринкової економіки. Дивіться самі.

Основним автомобілем таксі у 1960 – 1990 рр. були “Волги” ГАЗ-21 і ГАЗ-24 (на фото): просторі, комфортабельні, витривалі і ремонтопридатні

Переваги роботи в таксі

По-перше, таксист протягом дня почувався якщо не вільним мисливцем, то вільним птахом: сам шукав клієнтів, сам домовлявся з ним, сам визначав маршрут. Втім, на деяких машинах використовувалися рації системи "Льон", подібні до тих, які ставили на РАФах "Швидкої допомоги". Клієнт міг, зателефонувавши на стаціонарний телефон диспетчеру, замовити машину додому або в потрібне місце.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для чого в СРСР бензин зливали в лісосмуги

По-друге, держава (в особі начальника автоколони в АТП) дуже приблизно могла контролювати його бухгалтерію: кого підвіз, куди і за скільки – перевірити було дуже важко. Та ніхто і не намагався, головне, аби здана після зміни каса відповідала плану. По-третє, усі розуміли, що заробіток радянського таксиста по-справжньому залежить лише від нього самого – а це вже схоже на якесь вільне підприємництво.

Більшість населення користувалося таксі лише за великої потреби: для поїздки на вокзал/з вокзалу, в театр, на свято до друзів тощо

Була ще одна причина, за якою професійні водії охоче йшли в таксі – можливість щодня керувати одним з найкомфортабельніших вітчизняних автомобілів – “Волгою”. Недаремно у нас і досі живий вислів: “Він їздить, як таксист” – тобто, на грані фолу, швидко, зухвало і безпощадно до автомобіля. Це пояснювалося не лише шумахерською завзятістю деяких водіїв, а й тим, що машина була не своя, а “казенна”. Щоправда, це більшою мірою стосувалося великих міст, де в таксопарках регулярно отримували нові машини.

До речі, за нормами того часу “Волга” ГАЗ-24 служила в таксі лише два роки. А потім її списували – і хтось з щасливчиків-водіїв міг викупити її за залишковою ціною.

Хитрощі радянського таксиста

Заробити додаткові гроші радянський таксист міг завдяки кільком особливим прийомам. Які були, м’яко кажучи, не дуже законними:

Для роботи у таксі випускалася спеціальная версія “Волги” (на фото) і “Москвича”: з лічильником і сидіннями із шкірозамінника. Деякі машини комплектувалися раціями системи "Льон"

• Хитрощі з лічильником. Не вимикати лічильник після попереднього клієнта. В такому випадку, коли поїздка закінчиться, на шкалі буде рахунок двох пасажирів, і останньому з них доведеться заплатити і за себе, і ще раз – за свого попередника. Якщо, звісно, підставу не буде викрито.
• Горілка. У певні періоди радянської історії горілку в гастрономах продавали лише вдень (з 11.00 ранку), і вночі її можна було купити лише… у таксистів. Тому громадяни, яким “не вистачило”, бігли не до нічного гастроному, а до стоянки таксі. Зрозуміло, що націнка була як мінімум ресторанна, але це була доплата за ризик, адже карний кодекс кваліфікував таке діяння однозначно: спекуляція.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Засекречена “Волга”: історія машин-”наздоганялок” КДБ

• На підсадку. Спритний таксист, взявши пасажира у популярному напрямку, намагався підсадити в салон ще одного-двох. Щоб взяти гроші за поїздку також і з них. Таким чином водій порушував відразу два правила перевезення: по-перше, дозвіл на підсадку попутника повинен був дати перший пасажир, а по-друге, поїздку вони мали оплачувати разом, у складчину. Звісно, ні перше, ні друге не робилося.
• Не поїду! У підходящій обстановці водій міг категорично відмовитися їхати за вказаною клієнтом адресою. Клієнт, як правило, не маючи альтернативи, починав вмовляти водія, і той погоджувався, але вже за підвищеним тарифом.

Таксі чекали пасажирів на спеціальних стоянках – біля вокзалів, аеропортів, в центрі міста. Викликати машину додому можна було по телефону через деспетчера

Нарешті, зайві гроші таксистові нерідко перепадали від пасажирів, налаштованих по-гусарському: “Шеф, два лічильники! На Хрещатик! (Артема, площу Ринок, Сумську, Дерибасівську, Лелеківку, – в залежності від міста)”
Це було досить таки поширене явище, оскільки таксомотор за радянських часів вважався атрибутом красивого життя і просто провокував деяких громадян на подібний кураж.

Таксисти теж плачуть

Заради справедливості треба сказати, що попри численні зовнішні переваги, працювати в таксі прагнули не всі, навіть досвідчені, водії. Така робота вимагала певного стану душі і комерційних здібностей, чим в ту пору міг похвалитися далеко не кожен громадянин.

Обслуговування та ремонт у державних таксопарках (а інших тоді і не було) було поставлено на наукову основу

Крім того, таксистові доводилося вирішувати чимало організаційних питань і брати на себе чимало накладних витрат. Так, оскільки в таксопарках усі розуміли об’єм прибутків водіїв, з них намагалися взяти гроші усі, хто тільки міг. Слюсарі на ремонтній дільниці, комірник на складі запчастин, дівчата на мийці, начальник колони під час виділення комплекту гуми і нової машини… Всі ці проблеми, звісно, вирішувалися, але не всім водіям така специфіка роботи подобалося.

Власне, у кожного часу свої особливості, і водійської професії це теж також стосується. Можливо, подробиці роботи водіїв наших сьогоднішніх сервісів таксі через півстоліття теж здаватимуться комусь дуже дивними…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому з VW зробили Porsche 911, а з "Запорожця" - ні