Тюнінг ретроавтомобілів – річ хоча й неоднозначна, але доволі поширена. Одну з насправді цікавих концепцій вдосконалень ми продемонструємо на прикладі реального проекту – "Моргуновки", тобто мотоколяски С-3А.
Є кілька причин, з яких власники раритетів починають “прокачувати” їх. Іноді справа у нестачі коштів на оригінальні запчастини, іноді діло в нездоровому прагненні до осучаснення. Проте дуже часто ретротехніку просто намагаються пристосувати… до сучасних умов експлуатації.
Якщо часто використовувати ретрокар для душевних прогулянок, підтримувати його оригінальні агрегати у порядку буває нелегко
Так-так, сьогодні серед нас чимало людей, які мають бажання користуватись ретроавтомобілем у повсякденні. Нехай не щодня, нехай не для рутинних поїздок, проте аж ніяк не двічі-тричі на рік з нагоди найближчого фестивалю олдтаймерів.
ТАКОЖ ЦІКАВО: Найстрашніші автомобілі світу: п’ятеро, які не дуже
Причому дуже часто люди, що витрачають чималенькі кошти на поліпшення ходових якостей і збільшення міжсервісного інтервалу олдтаймера, прагнуть залишити “в оригіналі” його зовнішність. Чим свідомо наражають себе на ще більші витрати.
Наша сьогоднішня стаття – саме такий варіант: закоханий у свою СМЗ С-3А С-3А (1958 – 1970 рр.) на прізвисько “Моргуновка” власник полюбляє кататися на ній мало не щотижня. І робив це кілька років після того, як закінчив її повну реставрацію. Слід сказати, що автомобільчик, куплений на звалищі, мав єдину придатну до відновлення кузовну деталь – передній капот, тобто кришку багажника. Решту деталей довелося виготовляти заново: крила, боковини, капот двигуна, не говорячи вже про підлогу і нижні панелі багажника. Довелося перебрати також усі агрегати та системи управління – підвіску, двигун, трансмісію, гальма, рульовий механізм. Роботи з відновлення тривали три роки.
Найчастіше власники ретротехніки, модернізуючи механічну частину, намагаються зберегти машині аутентичну зовнішність
Покатавшись на С-3А кілька літніх сезонів (на зиму машина консервується), власник зажадав мати менше клопоту з обслуговуванням і більше комфорту під час руху. Адже техніка розробки 1950-х років справді не дуже зручна для нинішнього користувача. По-перше, через слабкий рідний двигун (8 к.с.) доводиться часто перемикати передачі. По-друге, механічні гальма на самі лише задні колеса заслабі для машини повною масою більше як півтонни. По-третє, жорсткі шини обумовлюють таку собі керованість. Мабуть, були ще і по-четверте, і по п’яте, але і три перші пункти – достатні підстави для “прокачки” автомобільчика.
Отже, пройшло кілька років буття “Моргуновки” в оригіналі і власник знову взявся за інструменти. Роботи були заплановані чималі, і виконувалися вони практично одночасно, оскільки всі вдосконалення пов’язані між собою. Зазначимо, однак, що все робилося таким чином, аби за бажання можна було повернути машині її первісну заводську комплектацію.
Рідний двигун (перше фото) акуратно демонтували. Замість нього на підрамнику встановили мотор Lifan, який можна легко знову замінити рідним “іжевським”
Двигун
Штатний мотоциклетний двигун від ІЖ-49 (1 циліндр, 2 такти, 350 куб. см, 8 к.с.) замінили на сучасний мотор китайської марки Lifan. Одноциліндровий агрегат того ж об’єму також має повітряне охолодження, видає 15 к.с. і має спокійний характер. Його закріпили на знімній рамі, яку разом з двигуном легко вийняти з моторного відсіку. Під час інсталяції довелося трохи повозитися із перебудовою паливної системи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ким був у минулому житті твій авто
Трансмісія
Разом з рідним “іжевським” мотором автомобільчик мав механічну коробку на 4 передачі із секвентальним (послідовним) перемиканням. Тепер у пару до китайського агрегату машинка отримала пасовий варіатор, подібний тому, що використовується на снігоходах “Буран”. Тобто тепер трансмісія “Моргуновки” автоматична. Задній міст з диференціалом, редуктором головної передачі і заднім ходом залишився рідним. А ось піввісі – приводи, які передають крутний момент від нього до коліс, запозичили в автомобіля “Ока”, з повноцінними ШРУСами.
У підвісці часто міняють шарніри – на сучасні, що не потребують обслуговування. На цій С-3А видно ШРУСи та гальма від “Оки”, а також рідний редуктор головної передачі
Ходова і гальма
Головною метою тут була заміна рідних шин розміром 5,00х10 дюймів на сучасні - більш м’які і стабільні при русі на швидкості. Після довгих експериментів вдалося встановити, що в маленькі крила вмістяться 12-дюймові низькопрофільні покришки 155/70 R12.
Забігаючи наперед, скажемо, що вони радикально змінили поведінку машину, особливо на швидкості. Але їхнє встановлення потребувало масштабної перебудови ходової. Разом з дисками від автомобіля “Ока” використали також її маточини і гальмівні механізми. Причому спереду встановили задні барабанні маточини, а сзаду – передні гальмівні супорти “Оки” та її передні маточини. З якими легко з’єдналися приводи зі ШРУСами. Гальмівна система, як ви вже певно здогадалися, стала гідравлічною, на всі чотири колеса.
Обладнання
В мотоколяски тепер немає органів управління під кермом, замість того з’явилися педалі. Прилад амперметр на торпедо замінили на зовні схожий індикатор кількості пального у баку, оскільки сучасна енергосистема не потребує такого ретельного контролю, як колись.
Торпедо має цілком аутентичний вигляд, але замість непотрібного амперметра встановили покажчик кількості палива у баку
Двомісний диванчик замінили на пару спеціально виготовлених комфортабельних сидінь. Передній бампер власник виготовив новий, світлотехніка залишилася рідною. Пневматичний клаксон на класичному місці біля лобового скла – додаткова деталь, дуже популярна у дітей, які часто у цій машині катаються.
Насамкінець повідомимо, що ідея мати С-3А у “повному оригіналі” не залишає автора цього проекту. Тому він потроху обмірковує плани зробити для себе ще одну таку ж саму машину, в якої оригінальним буде кожен гвинтик.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як автовиробники обдурюють з типом кузова