Те, що світове виробництво котиться в бік здешевлення і "одноразовості", ні для кого не секрет. Автовиробників це теж стосується, причому деякі примудряються подати свою економію як благо для споживача.
"Таких машин тепер не роблять" – не раз доводилося чути журналістам Авто24 від старих автомеханіків, коли ми зверталися з питаннями щодо будь-якої моделі родом з 1990-х. Чи означає це, що нинішні авто стали гірше? У всякому разі, багато з новацій не такі хороші, як нам іноді намагаються показати.
Незважаючи на конструктивну складність сучасних автомобілів, в них зустрічається все більше бюджетних рішень.
Автомобільні концерни наввипередки хваляться модульними платформами, на яких вони з недавніх часів будують свої модельні ряди. Насправді споживачам від їх впровадження не холодно не гаряче, а ось конструкторам з технологами тепер дійсно легше комбінувати з одних і тих же вузлів моделі під різними назвами.
Читайте також: Як вибрати тип кузова: п’ять загальних помилок
На ціні це нововведення якщо і відбилося, то навряд чи на користь споживача, адже заходи щодо впровадження “модульності” зайняли не один рік і теж чогось варті.
Про реальну користь даунсайзінгу (зменшення літражу двигунів) сперечаются досі, що не заважає виготовляти трьохциліндрові турбомоторчики мільйонними тиражами. Для виробника вони – можливість заощадити на матеріалах, виробництві деталей і складанні. А споживач отримує складний високотехнологічний агрегат з обмеженим ресурсом і ефективною тягою в обмеженому діапазоні обертів. Щоб досягти обіцяної економії палива, потрібно ретельно стежити за тахометром і не заповнювати весь салон пасажирами. На цьому тлі відмова деяких виробників від гідрокомпенсаторов і регулювальних пристроїв в приводі ГРМ виглядає прикрою дрібницею – подумаєш, всього раз в 100 тис. км розібрати головку блоку для регулювання клапанів!
Горезвісний "турболітр" – малооб'ємний двигун з наддувом використовують сьогодні навіть на автомобілях бізнес-класу.
Класичні гідромеханічні коробки-автомати повсюдно витісняються "роботами" і варіаторами. Оскільки вони значно простіші та дешевші гідромеханіки, такі АКП в більшості випадків програють класичним "автоматам" за швидкістю перемикання і комфортністю роботи. Варіатори, крім того, недовговічні і часто не підлягають перебиранню. Тим часом, альтернативи варіаторам і "роботам" в деяких модельних рядах уже не існує. Окрема тема – роботизовані преселективні коробки (т.зв. з двома зчепленнями) типу DSG: справді чудові при перемиканні, вони дорогі, непридатні до ремонту, часто недовговічні і по-справжньому потрібні лише вуличним "шумахерам".
Роботизована автоматична трансмісія – по суті звичайна механічна коробка з прибудованими до куліси сервоприводами переключень.
Міцні і комфортабельні підвіски параллелограммного типу (наприклад, як на "Жигулях") сьогодні залишилися тільки в моделях високого класу. У демократичних А-, В- і С-класах їх повністю замінила свічкова підвіска типу McPherson. Однак, ця проста і дешева по суті конструкція не забезпечує комфортного подолання нерівностей, вимагає частої заміни дорогих амортизаційних стійок. Заміна колісної маточини в зборі замість лише одного підшипника, який зносився – ще одне повсюдне явище.
У підвісках типу McPherson дорогі амортизаційні стійки можна вважати витратниками, а за минулої двохважільної схеми амортизатори були дешевше і служили вдвічі-втричі довше.
Загальна тенденція – тяжіння до моноблочності. Давно вже не йдеться про заміну окремо розбитого скла "стопа" або поворотника. Більш того, найчастіше одним модулем з ним зроблені також фари ближнього і дальнього світла. А у випадку зі світлодіодними задніми світлоблоками міняти доводиться весь ліхтар, навіть якщо перегорів один діодик. Та ж картина на багатьох машинах з блоками управління кліматом і освітленням.
Читайте також: Нові звуки в салоні під час руху авто: що вони означають
Давно минули часи, коли в масових класах авто застосовувалася м'яка оббивка торпедо і дверних карт – а колись подібна розкіш була доступна власникам "Жигулів", "Москвичів" і навіть "Запорожців"! Сьогодні "дубовий" пластик рулить всюди аж до бізнес-класу. Технологія його виробництва набагато простіше, що і стало причиною такої "моди" – а насправді, деградації.
Гарний, але жорсткий пластик оздоблення інтер'єру – норма для нинішніх автомобілів, але ще в 1990-і повсюдними були м'які торпедо і дверні карти.
Що робити при такому розвитку подій споживачеві? Так вибору, власне, і немає – нині всі автомобілі будуються за такими схемами. Трохи пом'якшити наслідки такого диктату виробників допоможе вивчення перед покупкою машини прайсів СТО та магазинів запчастин: деякі сучасні моделі помітно дешевше інших в ремонті. Ще один варіант – знайти і придбати для повсякденного використання гарний екземпляр моделі виробництва 1990-х років, коли в світовому автопромі ще діяли дещо інші канони. Але це буде свого роду демарш, до якого готовий не кожен автомобіліст.
Читайте також: Як правильно вкласти гроші в ретроавтомобіль