Коли ми згадуємо про техніку минулого, найчастіше уявляємо її собі у тому вигляді, як її замислили конструктори. Але велика частина ретротранспорту все своє життя перебувала у такому тюнінгу, що розпізнати первинну модель не могли навіть її творці. Сьогодні наша розмова – про дитячий тюнінг, тобто про допрацювання мопедів, на яких ганяли хлопчаки у в останній чверті ХХ ст.
Мабуть, половина з тодішніх мопедів на дорогах були неоригінальними. Це був навіть не тюнінг – вони були штучної роботи. Йдеться про “Верховини” та “Риги” (“Карпат” як більш пізню модель це стосується менше), які на яких ганяли молоді хлопці. Більшість “молодіжних” екземплярів являли собою підтоптані апарати, фактично складені заново з вживаних та нових запчастин руками хлопчаків.
Основним користувачем мопедів у 1980-ті було підростаюче покоління. Воно ж було найактивнішим тюнером 50-кубової техніки.
Читайте також: За що любили мопед “Карпати”
Дуже часто перший власник повністю виробляв ресурс новенької машини за два-три сезони. І це було не дивно, зважаючи на практично ”гоночний” режим експлуатації у цієї категорії мотофанів. Після того власник або виростав і пересідав на мотоцикл, або випрошував у батьків гроші на ще одну новеньку “Верховину”. А старий мопед починав свій шлях по руках таких самих, але фінансово менш спроможних хлопчаків.
Коли перша хвиля щастя від володіння новеньким “залізним конем” спадала, певно, кожен другий юний власник починав замислюватися над його вдосконаленням. Потужність у моторчика в 1,8 – 2,2 к.с. влаштовувала не всіх “джигитів”, тому 50-кубовий двигунець форсували кількома доступними способами:
Зауважимо, що згадані прийоми форсування були доступні абсолютній більшості власників. Адже у кожному населеному пункті були чи то завод, чи то майстерня, чи то велика автобаза з потужним верстатним парком. Тобто форсування двигуна мопеда типу “Верховина”, “Карпати” або “Рига” не було чимось дивовижним.
Кіборг Електронік з культового молодіжного серіалу катався на старому мопеді, складеному з “Верховини-3” та “Верховини-4”.
Механічно слабкі шестерні коробки передач були хворим місцем у деяких пізніх моделей 50-кубових моторчиків. Власники вчиняли просто: замовляли на заводах зміцнені вали і шестерні.
У середині 1980-х стала модною переробка механізму перемикання передач. Виявилося, що його доволі просто перенести з лівої ручки керма під ліву ногу, як це було реалізовано на моторі V-501 від пізніх “Карпат” та “Риги-26”.
Але найпростішим тюнінгом трансмісії у “Верховина-7”, “Карпат”, “Рига-16” і “Рига-22” була заміна задньої шестерні ланцюгової передачі на меншу – щоб підвищити швидкість з 40 км/год до 60 км/год.
Читайте також: Українська мотоциклетна легенда: “Дніпро Соло”
Певно, варто нагадати, що у 1980 році максимальну швидкість мопедів Львівського та Ризького заводів штучно обмежили 40 км/год – з паспортних 50 км/год і з реальних 60 м/год.
Ці хлопчаки почали свій тюнінг здалеку: для початку вони перетворили на мопеди свої велики. Комплекти продавалися в “Спорттоварах”, а зараз – в інтернеті.
Це було зроблено з метою безпеки, щоб маленький байк не розвивав таку швидкість, з якої потім не міг безпечно зупинитися. До речі, такі заходи у той же період було вжито і в деяких інших країнах. На ”Верховинах” та “Ригах ” це зробили, збільшивши передавальне число головної передачі з 2,5 до 2,85. Реалізовано це було встановленням на заднє колесо більшої веденої шестерні.
Ледь не перша дія деяких щасливих власників мопеда тоді була така: задерти вгору щиток переднього колеса. Мопед відразу становився схожим на кросовий мотоцикл, і це було кльово. Також можна було викинути багажник, це теж допомагало додати індивідуальності. І навпаки, хазяйновиті громадяни поважного віку могли виготовити та прилаштувати на задок мопеда великий багажник з боковими майданчиками для сумок.
Якщо підлітки позбавляються штатних багажників заради більшої спортивності, то старші користувачі, навпаки, не проти додати ще один.
Корисна для активної експлуатації модернізація – встановлення гідравлічних задніх амортизаторів від мотоциклів “Мінськ”, більш ефективних та довговічних.
Як не дивно, мопедів з цілеспрямовано зміненим стайлінгом на вулицях тоді не траплялися. Певно, радянська молодь мала тут обмеження – перш за все, у плані технологій. Бо одне діло – замовити фрезерувальнику на заводі новий комплект шестерень, а інше – намалювати якісь стильний обтічник та виготовити його, скажімо, з пластику.
Найрадикальніші мопедисти перетворювали свою звичайну “Верховину” на заводську версію “Спорт”. Точніше, досвідчене око завжди зможе відрізнити оригінальний “Спорт” від імітації, навіть якщо тюнер здобуде десь головні деталі – “коліно”, насадку та захисний екран на “верхній” глушник. Видають підробку зайві отвори на крилі, пластиковий бризковик замість особливого гумового, відсутність ручки-бугеля та напису “Спорт” на сидінні.
“Карпати” однієї з ранніх серій спробували перетворити на “Карпати Спорт”. Але крім перенесеного вгору на інший бік глушника, інші ознаки “Спорта” відсутні.
Прагнення власників легкого мототранспорту до вдосконалень дуже ускладнює життя сучасним реставраторам. І тим цінніше кожна рідна деталь від старого мопеда, яка могла завалятися у старому гаражі – у тому числі і вашому. Одне слово, не поспішайте викидати незрозумілу запчастину, не порадившись зі знавцем у відповідній галузі. Таких зараз нескладно знайти у тематичних групах та форумах у соцмережах, або у технічному музеї, або ретроклубі, які є сьогодні у багатьох українських містах.
Читайте також: Як зробити скутер з мопеда