11 жовтня 2018, 11:15
0
0 хв Пусть штрафы за превышение скорости в Украине небольшие, относительно европейски стран, но их уплаты можно легко избежать. Для этого достаточно подать исковое заявление в суд.
Читайте также: Стало відомо, куди підуть гроші від штрафів за порушення ПДР
Заявление подаётся в районный суд по месту своей регистрации по месту жительства, либо по месту расположения органа полиции, сотрудник которого вынес постановление.
В заявление нужно внести свои данные (включая: ФИО, адрес регистрации, если отличается – адрес фактического проживания, ИНН, номер телефона и, при наличии, адрес электронной почты) как истца, данные полицейского – как ответчика. Также внести указанные в постановлении статью КоАП (в данном случае ч.1 или ч.3 ст.122) и нарушенный пункт ПДД. Описать причины, по которым не согласны с нарушением.
Распечатать в 2 экземплярах, подписать, приложить копии (с собственноручной надписью: «З оригіналом згідно», датой и подписью) самого обжалуемого постановления. Отправить заказным письмом на адрес суда или сдать в канцелярию. Это нужно сделать в течении десяти дней с моента вынесения постановления.
Если нет желания являться в судебное заседание лично, поскольку все доводы изложены в исковом заявлении (ныне действующая редакция Кодекса административного судопроизводства даёт такую возможность в случае рассмотрения в порядке упрощённого производства), в исковом заявлении после «ПРОШУ» нужно вписать вторым пунктом: «Прошу розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами». Скорее всего, суд с этим согласится (хотя по ходатайству ответчика может отказать и вызвать в судебное заседание, однако в случае с полицией это не очень вероятно). Тогда суд вынесет решение на основании письменных материалов. (В случае получения отзыва на исковое заявление от полицейского целесообразно, в зависимости от его содержания, подготовить ответ на отзыв.)
Если есть желание дать пояснения в суде лично, этот пункт вписывать не нужно.
Удачи в защите своих прав в суде!
До ________________________ суду _____________
(Підсудність на підставі ч.1 ст.25, ч.1 ст.286 КАС України)
Позивач:
(Особисті дані).
Відповідач:
(ПІБ, посада поліцейського, який виніс оскаржувану постанову, службова адреса, телефони підрозділу.)
За адміністративним позовом щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності,
ПОЗОВНА ЗАЯВА.
Ціна позову: не підлягає оцінці.
Звільнено від сплати судового збору на підставі ч.4 ст.288 КпАП України, правовий висновок щодо звільнення від сплати судового збору у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення: Постанова Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 306/17/16-а.
«___»_________20___р. Відповідачем винесено стосовно мене постанову у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.. 122 ч. ____ (1 чи 3) КпАП України. У постанові Відповідач стверджує, що мною порушено п. ________ ПДР.
Зазначена постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням моїх прав, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.
При цьому зазначаю, що, у відповідності до ч.2 ст.77 КАС України: «В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.»
(Викласти обставини за яких винесено постанову, а також, чому Позивач не згоден із постановою та вважає, що складу адміністративного правопорушення у його діях немає. Обов'язково проаналізувати зону дії знаків обмеження швидкості, відповідність встановлення знаків 5.45 (населений пункт) вимогам щодо їх розміщення на межі прилеглої до дороги забудови, тощо. У разі наявності порушень, - відобразити у позовній заяві. Перевірити наявність метролоігчних документів на прилад, у разі відсутності – вказати у позовній заяві.)
При цьому дії Відповідача були незаконними з таких підстав.
Вимірювання швидкості руху відповідачем було здійснено приладом із функцією фото- та відоефіксації, але не у автоматичному, а у ручному режимі.
Між тим, у відповідності до ст..40 Закону України «Про національну поліцію»: «Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні…».
Виходячи з зазначеної норми, а також положень ч.2 ст..19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (Національна поліція, на підставі ст..1 зазначеного Закону, є центральним органом виконавчої влади, а відтак, на неї розповсюджується вказане конституційне положення), Відповідач, будучи поліцейським, не мав права використовувати прилад із функціями фото- та відеофіксації не у автоматичному режимі.Окрім того, вважаю, що Відповідачем винесено оскаржувану постанову із істотним порушенням моїх прав та правових гарантій.
Це видно з такого.
Постанову винесено «на місці вчинення правопорушення» (просто на дорозі) та відразу після того, як правопорушення, ніби-то, було вчинено.
За таких умов я не мав часу та, відповідно, фізичної можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст..268 КпАП України, зокрема, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою, тощо.
Конституційний Суд України у Рішенні № 5-рп/2015 від 26 травня 2015 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення вирішив: «1. Положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.»
При цьому у мотивувальній частині Рішення Конституційний Суд спеціально зауважив: «Згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об’єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
…Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.»
Таким чином, той факт, що винесення постанови безпосередньо на місці вчинення правопорушення (на дорозі), а не за місцезнаходженням відповідного органу, та без надання часу на реалізацію відповідних прав, є порушенням право особи, яка притягається до відповідальності, - прямо визнаний Конституційним Судом України, рішення якого є обов’язковим до виконання на усій території України. Цей висновок не може бути скасовано.
Окрім цього, у відповідності до ч.1 ст..277-2 КпАП України: «Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.» Винятків з цього правила для справ, які розглядаються «за місцем порушення», не передбачено, тобто, зазначена норма стосується усіх справ про адміністративні правопорушення. Відтак, від виявлення, за думкою Відповідача, правопорушення до винесення постанови повинно було надати строк для реалізації прав, передбачених ст..268 КпАП, і до того ж, цей строк не може бути меншим за 3 доби, оскільки саме за такий строк повинно бути повідомлено особу про розгляд справи.
Так само не містить винятків стосовно категорій справ і 278 КпАП України, а згідно неї не було проведено Відповідачем підготовку до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Між тим, ряд дій, які повинні бути проведені під час такой підготовки, також є спрямованими на дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
До цього необхідно додати, що нескладання Відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення не дало мені можливості навіть ніяким чином висловити свою незгоду із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки ніде, окрім протоколу, я свою позицію зафіксувати не зміг би. Ніякого пояснення Відповідачем у мене не відбиралося. У оскаржуваній постанові ніяким чином мої пояснення або незгода із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення не відображені.
Тим більше я не міг подати клопотання, скористатися правовою допомогою, тощо, за такої процедури.
Відтак, грубі порушення вимог ст..268 КпАП України щодо мене при винесенні оскаржуваної постанови Відповідачем є очевидними.
До постанови у справі про адміністративне правопорушення не долучено доказів, передбачених ст..251 КпАП України, а саме: протоколу у справі про адміністративне правопорушення, пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновку експерта, речових доказів, тощо.
За таких умов постанову слід визнати такою, що її винесено без достатніх доказів.
Конституційний Суд України у Рішенні N 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року у пунктах 4, 4.1, 4.2 мотивувальної частини Рішення вказав на розповсюдження ряду презумпцій та правових гарантій на усі види юридичної відповідальності, у тому числі й на адміністративну відповідальність. Зокрема прямо вказав у цьому переліку (у п.4 мотивувальної частини Рішення): «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62) [Конституції України ]».
Обвинувачення, не підтверджене належними та допустимим доказами взагалі, має бути визнано таким, що ґрунтується на припущеннях. А відтак, постанова, винесена щодо мене Відповідачем, є незаконною та невідповідною обставинам справи.
Окрім того, у відповідності до ст..280 КпАП України: «Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність…»
З’ясування, чи було вчинено правопорушення, та чи винна особа у його вчиненні, а також пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, слід віднести до функції правосуддя.
У відповідності до ст..124 Конституції України: «Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.»
Таким чином, винесення рішення з питання наявності або відсутності складу правопорушення, вини конкретної особи, тощо, може здійснюватися тільки судом. Винесення такого рішення будь-якою іншою службовою особою є привласненням функції правосуддя.
При цьому, відповідно до ст..8 Конституції України: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»
Аналогічна норма міститься й у ч.3 ст.6 КАС України.
У відповідності до ч.4 ст.7 КАС України: «Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.»
Очевидно, що тлумачення на користь особи у разі сумнівів щодо доведеності її вини, як передбачено ст..62 Конституції України і, як вказано у Рішенні Конституційного Суду України N 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року, цей принцип розповсюджується і на справи про адміністративні правопорушення, стосується й суперечності між собою різних правових норм, що стосуються процесу доведення вини особи.
Первинним у цьому має бути саме дотримання прав особи, і взагалі принципу верховенства права, у відповідності до ст..8 Конституції України, ст..6 КАС України.
За таких умов, навіть, якщо судом буде визнано, що дії Відповідача формально відповідали стст.222, 258 КпАП України, це не може бути підставою для ігнорування порушень зазначених прав та гарантій, а також прямого порушення ст..276 ч.1 КпАП України з урахуванням її тлумачення Конституційним Судом України. Більше того, у такому випадку є підстави для того, щоб суд прийшов о висновку про невідповідність зазначених норм вимогам наведених вище статей Конституції України, із наслідками, передбаченими ч.4 ст.7 КАС України.
Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з цих же підстав.
Порядок обов’язкового досудового врегулювання спору законом не встановлено, такі заходи не вживалися позивачем.
На підставі викладеного, керуючись стст.5, 160, 286 КАС України,
ПРОШУ:
1. Відкрити провадження по справі.
2. Постанову Відповідача від «___»_____20__р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. ____ ст.. ______ КпАП України, - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо мене, - закрити.
«___»_______20___р.
Позивач.
Додатки:
1. Копія постанови у справі про адміністративне правопорушення;
2. Копія позовної заяви.