Автомобілі-саморобки: звідки вони бралися

Автомобілісти 1970-80-х років пригадують, що в кожному українському містечку тоді була хоча б одна саморобна машина, того чи іншого рівня складності та дизайну. Звідки ж ростуть колеса у автомобільних саморобок? Оскільки чекати на заводську машину доводилось по кільканадцять років, та й модельні ряди були дещо обмежені, українці шукали свій варіант, адже саморобне авто могли змайструвати за три-чотири роки.

Один з найяскравіших представників руху Самавто – купе КД (або Спорт-900). Команда московських конструкторів і дизайнерів зпроєктували його на базі “Запорожця” – цілком в дусі тенденцій світового автопрому. Побудували 6 машин.

Читайте також: “Запорожець” з кузовом купе: саморобки в серії

Такий рух підтримувала й держава. Ліпити щось своє вчилися змалечку на гуртках якого-завгодно моделювання. А для дорослих випускали цілу бібліотеку спеціалізованої літератури, існували Правила щодо технічних характеристик автомобілів індивідуального виготовлення.

Купе “Катран” севастопольця О.Федотова – як справжній спорткар: клиноподібна форма кузова, пасажирська формула 2+2, двигун заднього розташування.

Давалось взнаки й те, що у громадян було багато вільного часу. Багато хто розумівся на техніці, адже працювала потужна промисловість, де трудилися люди з технічною освітою. Відповідно, у населення був доступ до технологій фабрик та заводів, де можна було що завгодно замовити чи купити, офіційнно чи напівофіційно.

Хоча деякі елементи авто-саморобок брали готові, заводські – найчастіше зі списаних автомобілів, з металобрухту, а той нові – з автомагазинів.

Футуристична “Панголіна” – робота інженера О. Кулигіна з далекого сибирського містечка – у 1980-ті стала культовим зразком самавто в масштабах всього Союзу.

Технічні норми для саморобних авто чітко прописували: транспортний засіб повинен мати не менше трьох коліс, вписуватись в певні габарити, мати визначену енергоозброєність та інше. А до елементів декору вимоги не такі прискіпливі – тут народ міг позмагатися у креативності.

Читайте також: Українська амфібія “Муравей”: забутий раритет

Конструкторським бюро для радянських авто часто служила власна квартира. Були випадки, коли вся родина переселялася в кухню, а в кімнаті робили машину і потім з балкона по тросах або краном витягували її надвір і там уже ставились колеса.
Асортимент продукції обмежувався лише людською фантазією. Наприклад, порівняйте стилістику саморобних радянських спорткарів - "Панголіна", "Мурена", КД із стандартними “Запорожцями” чи “Жигулями”.

Найчастіше саморобники будували автомобілі тих типів, які не міг придбати радянський громадянин: спорткупе, кемпери, амфібії, позашляховики.

Проектували перш за все такі типи машин, яких не продукував офіційний автопром: купе, кабріолети, будиночки на колесах, кросовери-позашляховики та навіть амфібії. Побачити ці дива техніки можна було не лише на вулицях за місцем експлуатації, а й на щорічних автопробігах саморобок. Це були грандіозні заходи, такі собі пересувні фестивалі технічної творчості, під час яких можна було побачити новинки руху СамАвто і отримати консультації безпосередньо від творців ексклюзивної техніки.

Як не дивно, деякі зразки радянських саморобок й зараз в строю, але їх зберігають здебільшого уже не власники-конструктори, а колекціонери та утримувачі музеїв.

Читайте також: Українські автомобілі-саморобки 20 століття: коли шейхи відпочивають