Важкий мотоцикл класу МТ “Дніпро” можна дообладнати кількома аксесуарами, які зроблять його по-справжньому ексклюзивним.
Культові мотоцикли “Дніпро” з опозитними моторами крім загальновизнаних переваг та фірмових рис мають цілий перелік специфічних “родзинок”. Деякі власники користуються ними в якості тюнінгу.
Хоча багато власників вважають, що класичний мотоцикл (чи автомобіль) має бути цілком оригінальним, без додаткових опцій чи деталей.
Читайте також: Чому зникли мотоцикли “з коляскою”
Звична телескопічна передня вилка використовувалася не на всіх важких мотоциклах радянського періоду: було декілька варіантів так званої важільної вилки. Її відміна у тому, що колесо гойдається вгору-вниз на маятниковому важелі, який через сайленблоки (або інші шарніри) закріплений на вилці.
Важільна передня підвіска добре зарекомендувала себе на бездоріжжі. Але через ефектний вигляд вона жадана навіть для тих власників, які не місять багно
Конструкція громіздка, потребує від інженерів тонких робіт з налагоджування керованості мотоцикла, тому мотовиробники від неї відмовилися на користь телескопічної. Але багатьом шанувальникам важких МТ “Дніпро” вона подобається своєю тектонікою і брутальністю. Крім того, важільна вилка м’якша, краще поглинає великі нерівності на бездоріжжі, відповідно, водій менше втомлюється. Важільну вилку можна придбати як “заводську” (на фото вище), так і саморобну.
В розділі «Автозапчастини» на OLX.UA - близько мільйона пропозицій щомісяця. OLX Україна – частина великого мультинаціонального холдингу Naspers|Prosus. Це найбільші у своїх країнах сайти приватних та бізнес-оголошень. Українському сайту вже 15 років.
КМЗ випускав важкі мотоцикли з колісною формулою 3х2 у кількох іпостасях. І якщо для цивільного життя це були конкретні моделі МТ-12 та МТ-16, то у військових моделях серії МВ ясності не було – вони були як з одним, так і з двома ведучими колесами. Фактично типів приводу було два. По-перше, було підключення правого колеса через диференціал з блокуванням “дифу”, і по-друге, просте жорстке підключення.
Редуктор відбору потужності на колесо коляски на задньому колесі байка – ознака підвищеної прохідності важкого мотоцикла типу МТ
Чесно кажучи, друге ведуче колесо не перетворює мотоцикл на позашляховик – дається взнаки нерівномірне навантаження коліс та вузька колія. Особливо безглуздим є варіант приводу з диференціалом, але без механізму його блокування – вибиратися з багнюки або снігу друге колесо зовсім не допомагає. Але сам по собі масивний редуктор на задньому колесі мотоцикла справляє враження – тому його й прагнуть встановити багато які з власників МТ “для душі”.
Привід на колесо бокового причепа суттєво додає мотоциклові прохідності, але типових недоліків триколісних машин не усуває. Особливо, якщо диференціал не має блокування.
Важкі радянські мотоцикли київського (вони пізніше стали “Дніпрами”) та ірбітського (пізніше “Урал”) заводів з індексами М-72, К-750, К-650, М-62, М-63 тощо мали так званий бак “крапля” з вбудованим у верхню панель бардачком. Цей старомодний елемент й справді зручний для водія. Тож ці чинники і спонукають деяких власників старих важких байків шукати саме такий бак – навіть якщо їхній мотоцикл насправді вже у 1980-ті і мав рівний верх.
Бензобак з бардачком був поширеним явищем у середині ХХ ст., а потім вийшов з моди. Але тільки не у фанів опозитників КМЗ.
Одна з найбільш помітних відмінностей мотоцикла “Дніпро Соло” КМЗ 8.157 – бокові накладки під сидінням, на рівні акумулятора. Їх часто помилково називають бардачками, хоча насправді невеликий бокс для інструменту у “Соло” схований просто під сидінням.
Об’ємна кришка в районі акумулятора – вірна ознака “заводського” варіанту “одинака” “Дніпро Соло”. Але “колясичам” вона теж пасує.
Цей, здавалося б, нехитрий пластиковий елемент суттєво змінює сприйняття мотоцикла, роблячи його стилістику родом з 1930-х молодшою на десяток-другий років. “Cоло” випускалися у 1990-ті доволі обмеженим тиражем, і придбати цю ознаку саме стокової заводської версії сьогодні непросто. З іншого боку, виготовити кришку зі склопластику або іншої пластмаси можна навіть у домашніх умовах.
Читайте також: Військові мотоцикли: для чого “Дніпру” повний привід
Кронштейн на передку коляски для встановлення “бойового“ ручного кулемета Дегтярьова або Калашнікова. В оригіналі цей пристрій фіксувався як у верхній панелі передка, так і у нижній, біля ніг бійці. Причому місця з’єднання з металом коляски мають бути підсилені накладками.
Часто “у комплекті” з кулеметним вертлюгом йдуть кріплення для стандартної 10-літрової каністри та для лопати.
Стійка для вертлюга з кулеметом кріпиться до коляски у двох точках, підсилених накладками. Всередині має бути кронштейн для перевезення кулемета по-похідному.
Всередині коляски військові версії КМЗ – мотоцикли серій МВ – мають кронтшейни для фіксації кулемета по-похідному (спереду в ногах) та кріплення для магазинів з патронами (в багажнику). В принципі, усі ці суворі аксесуари неважко виготовити в умовах звичайної майстерні або в добре обладнаному гаражі. Мабуть, велика частина фанатів КМЗ саме такі й купує.
Військові мотоцикли КМЗ МВ мали штатне кріплення для 10-літрової каністри (вона додавала байкові 100 км паспортного пробігу). Сьогодні цей кошик – заповітна мрія багатьох байкерів.
Бажання дообладнати свій триколісний улюбленець цікавими “фішками” зрозуміло. Тим більше, що деякі з них додають користувачеві не лише певного шарму, а й зручностей. Але краще почати з приведення до ладу силового агрегата та екіпажної частини. Як правило, у власника вживаного “Дніпра” роботи у цьому напрямку буває більш ніж достатньо. Адже як не крути, транспортному засобу треба повернути спочатку його первинну функцію – можливість рухатися, і рухатися так, як це було задумано заводськими конструкторами. А усі роботи, пов’язані з демонтажем великих агрегатів, краще виконувати до того, як мотоцикл отримав фінішне оздоблення у вигляді фарбування та встановлення аксесуарів.
Читайте також: Як відрізнити військові мотоцикли “Дніпро” від підробки: 10 відмінностей