23 листопада 2019, 16:01
0
0 хв Симпатії споживача – річ непередбачувана. Мініатюрний двоколісний транспорт під назвою Honda Monkey раптом став хітом на багато років. Як і багато інших, ми б теж дивувалися цьому факту, але свого часу нам доводилося тестувати щось подібне…
Маленькі "Хонди" з 50-кубовим двигуном стали культовими ще в 1960-і. На фото модель серії Z кінця 1980-х років.
Це Honda гордовито називає свого малюка Z-series (він же Monkey, він же Gorilla) міні-байком, а насправді це спрощений мопед з 50-кубовим двигуном.
Здорового глузду в ньому – рівно нуль. Трясе страшенно через маленькі колеса, швидкість мала, сидіти незручно через по-дитячому низьке сидіння, однак аж ніяк не дитяча ціна…
Читайте також: Згадуємо мотоцикли молодості: “Іж Планета Спорт”
Начебто є один козир – компактність, але на перевірку і він примарний. Тому що важить цей мікроб з моторчиком півцентнера! Тому помістити його навіть в багажник легковика – ще те випробування, не кажучи вже про сходові марші на шляху до квартири багатоповерхівки. Але цей мопед став культовою моделлю по всьому світу, і незважаючи на недавню спробу Honda Motorcycles зняти її з виробництва, донині залишається в каталогах.
Народився він випадково – до речі, як і деякі інші суперпопулярні згодом транспортні засоби. У 1961 р. в передмісті Токіо відкривався парк розваг Tama Tech, атракціони якого представляли собою різного роду моторизовані розваги, в першу чергу для дітей. Відвідувачів чекали прогулянки на двомісних візках типу картів, каруселі з мініатюрними мотоциклами замість дерев'яних конячок, конкурси на спритність для водіїв двоколісного транспорту та подібне.
Все починалося з примітивних дитячих мопедів, створених для парку розваг.
Парком керувала дочірня компанія корпорації Honda Motor Co. Тому не дивно, що для його гаражів були спеціально зроблені відразу сто простеньких міні-мопедів, марковані як Honda Z100. Пара 5-дюймових коліс, рама з трубок, непропорційно велике сидіння і двигун – чотиритактний, японський, єдиний серйозний вузол у всьому цьому, з дозволу сказати, транспортному засобі. Мотор був стандартний 50-кубовий, потужністю 3 к. с., від звичайного "дорослого" мопеда, і тому виглядав настільки величезним, що здавалося, не він кріпиться до хребтової рами, а вона до нього. Коліщатка кріпилися до рами і вилки жорстко, без всякої підвіски, не було ні крил, ні світлотехніки.
Через кілька років Honda Z100 отримала атрибути "дорослої" мототехніки: фари, сигнал, крила.
Але одного разу на нього сів хтось із дорослих: підібгав ноги, вмістив м'яку частину тіла на короткому сидінні, згорбився, провернув ручку газу... І раптом зрозумів, як це здорово – нестися вперед, сидячи на чомусь настільки дрібному, що воно ледве відчувається під тобою! Хондівські маркетологи вчасно помітили дорослий (у всіх сенсах) інтерес, і серія Z отримала розвиток.
Читайте також: Чому іноземці вивозять з України мотоцикли МТ “Дніпро”
У 1963 р. модель стала серійною. Разом з новим індексом Z50 у 50-кубового малюка з'явилася м'яка підвіска, фара та стоп-сигнал, складане кермо, щоб поміщати крихітку в багажник авто.
Коли мінібайком зацікавилися дорослі, підняли сидіння на двох пілонах – щоб водію не доводилося задирати коліна при їзді. М'яку підвіску Z-series отримає пізніше.
Для дорослих влаштували вище сидіння, і людина, що на ньому сиділа, вже не нагадувала циркову мавпочку, що катається по арені на дитячому велосипеді. Втім, прізвисько Monkey (мавпа) і Gorilla приклеїлося до Z series міцно, аж до наших днів. Заодно Honda Z50 заснував цілий клас пітбайків – двоколісного транспорту, який можна привозити з собою в багажнику машини, щоб роз'їжджати закритими територіями типу стадіонів, великих підприємств, паддоків гоночних трас. А ще – щоб просто кататися по рівних доріжках в заміських зонах, тікаючи від шуму вулиць і автотрас.
З еволюцією моделі Z-series трохи підросли в розмірах.
Цікаво, що в ті ж часи, в період розквіту популярності Honda Z-series, практично будь-який радянський хлопчисько – і українські в тому числі – теж міг долучитися до когорти фанатів міні-байків. Або в усякому разі, спробувати, що це таке. Починаючи з 1982 р. розташований в Латвії завод "Саркана Звайгзне" почав випуск міні-мокиків "Рига-26" і "Рига-30" (вони ж – мокик Mini).
У нашій країні теж був свій міні-байк. Компактні мопеди "Рига-26" і "Рига-30" навіть мали друге ім'я – Mini.
Оснащений так само стандартним для всіх "Риг" 50-кубовим моторчиком, від інших моделей він відрізнявся компактністю, якщо не сказати транспортабельністю. У Mini складається кермо і сидіння, причому їх регулювання дозволяють управляти мокиком навіть дитині дошкільного віку. І серед вітчизняних ретрофановсьогодні "Рига-26", як і Honda Z50 в Європі і Штатах – справжній предмет жадання.
P. S. А парк Tama Tech на околиці Токіо, що дав життя минибайкам Z series, закрився ще в 2009 р. – через катастрофічне зниження числа відвідувачів. Ось тут точно нічого дивного: японці давно вже переключилися на віртуальні розваги, воліючи просиджувати в комп'ютерних ігрових студіях замість недільних покатушок на реальному транспорті з механічним ДВС...
Читайте також: Муки вибору 1980-х: який мотоцикл краще – "Ява" чи "Чезет"