Під час презентації нового ровера місії MARS-2020 нам прийшла в голову дитяча думка: а чому по пісках і каменях Марса не можна їздити на звичайному позашляховику? Або навпаки: а якщо на марсоході – по земним дорогам?

Цікава справа: скільки б видів рушіїв не винайшла наша цивілізація – гусениці, гвинт, крокуючий механізм, шнек та інше – для підкорення далеких планет людство використовує найдавнішу конструкцію – колесо. І така спорідненість з автомобілями породжує провокаційні думки щодо поїздки на марсоході по грішній землі.

Сучасний марсохід для місії NASA MARS-2020 дуже обережно рухається по підлозі складального цеху: для земних умов він занадто тендітний.

Читайте також: Історія “Українця”: як ми вантажівку на ракети проміняли

На марсіанських колесах – по Землі

Насправді, нічого особливого тут немає – і американські марсоходи, і радянські місяцеходи цілком успішно можуть їздити по Землі. Як мінімум тому, що всі планетоходи випробовуються на земних полігонах – наприклад, "Луноход-1" обкатували на спеціальному майданчику в Криму, де кам'янистий грунт дозволив легко імітувати місячну поверхню. Один з космонавтів навіть катався на місяцеході по полігону, тримаючи пульт дистанційного керування в руках.

На випробуваннях вітчизняні планетоходи ганяли по природним і штучно створеним ландшафтам, що імітували вулканічний пил, кам'яні розсипи і метеоритні кратери.

Але насправді марсоходу – як і місяцеходу до речі, – працювати в земних умовах було б дуже нелегко. Справа в тому, що сила земного тяжіння в 10 разів сильніше марсіанської гравітації і в 6 разів – за місячну. Наприклад, на Місяці людина в скафандрі важить всього 27 кг. Тому конструкція шасі планетохода робиться не такою міцною, як у земної техніки. Особливо тендітний вигляд мають колеса, які відрізняються до того ж невеликим діаметром (близько 50 см). Тому навіть зі стапеля в складальному цеху американський MARS-2020 з'їжджав не поспішаючи, з максимальною обережністю.

Замість шин у позаземного транспорту – міцна і еластична металева сітка з (на фото – "Луноход-1" на випробуваннях в Криму).

До слова, про швидкість. Радянські місяцеходи (1970-77 рр.), що пересувалися за допомогою восьми електромоторів з редукторами при повній масі 756 кг могли розвивати до 10 км/год, але їздили вони в крейсерському режимі 2 км/год. А марсохід-американець Curiosity зразка 2011 року при схожих габаритах так і взагалі при максималці 0,144 км/год на практиці розвиває 30 метрів на годину. Швидко їздити по Марсу і Місяцю небезпечно – через малу силу тяжіння велика небезпека перекидання на нерівностях.

На земних – по Марсу

В принципі, на земному автомобілі можна було б подорожувати по Місяцю або Марсу. Але – з безліччю застережень. Звичайно, ми навіть не говоримо про створення умов для проживання екіпажу – довелося б зробити герметичним житловий відсік і оснастити його потужною кліматичної установкою. Так, у місяцеходів з марсоходами закриту частину корпусу обігрівали пристрої на радіоізотопних елементах – свого роду мікроядерні реактори.


Марсіанська поверхня являє собою мікс каменів і сипучого піску, тому колеса марсохода Cuorisity отримали пошкодження.

Крім того, довелося б істотно обмежити швидкість – через вищезгадану загрозу перекидання (вага машини на Марсі в 3 рази менше, ніж на Землі, а маса автомобіля, яка створює перекидаючий момент при нахилах, залишається тою самою). Наприклад, місячний ровер американських астронавтів LRV загрозливо давав ”цапа” і підстрибував вже при 10 км/ч.

Читайте також: Всюдихід “Харьків’янка”: транспорт для Антарктиди

Неодмінно довелося б замінити шини, адже ніяка гума не збереже еластичність і герметичність при мінус 150о С, а саме така температура – звичайна справа для обох планет, на яких працював транспорт земного походження. У планетоходов ХХ і ХХІ століття шини на колесах зроблені з металевої сітки, титану, алюмінію і композитів.

Звичайно ж, ніяких ДВС, оскільки атмосфери з високим вмістом окислювача – кисню – немає в усій Сонячній системі. А значить, інопланетний транспорт повинен бути як мінімум електричним, і де поповнювати запас енергії в батареях – питання, яке конструктори місяце- і марсоходів вирішують кожен по-своєму. Якщо говорити про Марс, то сонячні батареї для нього – не найкращий варіант, оскільки час від часу на планеті трапляються піщані бурі, які на кілька місяців закривають сонце – що власне, і погубило один з марсоходів NASA в 2018 році.


Шасі сучасних марсоходів побудовано за принципом вітчизняних місяцеходів – два ряди мотор-коліс, кожне з яких може бути виключено з роботи в разі поломки.

І нарешті, зону подорожі земного автомобіля по Марсу довелося б обмежити в географічному плані. На планеті є досить великі території, які вчені називають хаосами – це нагромадження кам'яних плит, піску і уламків, непрохідних для колісного транспорту в принципі.

Звичайно, для пересічних землян важливіше, наскільки легко пристосувати земний транспорт до інопланетних умов, а не навпаки. І як бачимо, не дивлячись на безліч нюансів, принципових відмінностей небагато. Адже не дарма і для радянського місяцеходу, і для американського місячного ровера шасі створювали не якісь суперпросунуті лабораторії, а конструктори цілком собі земного транспорту – автомобілісти з General Motors і вчені одного з вітчизняних танкових КБ.

Читайте також: Що спільного у ЛуАЗ і Hummer