Незвичайні автомобілі Другої світової війни

Усі основні учасники Другої світової війни готувалися до неї, тому армії воюючих сторін мали заздалегідь систематизований та навіть стандартизований автопарк. І тим не менш, у кожному знайшлося місце незвичайним транспортним засобам – деякі з них дали початок новим напрямкам розвитку техніки, деякі в умовах війни довели свою нікчемність.

Броньовик на рейках

Ідея їздити броньовиками залізничними коліями насправді не така вже і дивна, адже дороги – одна з проблем у фронтових умовах. А залізничні колії дають змогу не лише пересувати захищену вогневу точку з місця на місце та ще й, скажімо, з групою розвідників, а й робити це з великою швидкістю (до 90 км/год!).

В умовах війни з її бездоріжжям можливіcть їздити залізничними коліями була цінною для бронемашини. Для звичайних доріг вони теж годилися

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Автомобіль “Победа”: розвінчуємо міфи

Версії із залізничним ходом мали різні радянські бронеавтомобілі, одні мали цілком сталеві колеса, інші – металеві насадки на стандартні пневматичні шини. Друга важлива відмінність броньовиків із індексом ЖД у назві – наявність реверс-редуктора у трансмісії, який давав машині можливість рухатися однаково швидко як уперед, так і назад. Найчастіше бронедрезини входили у “комплект” радянських бронепотягів – слугували їм в якості розвідників та машин зв’язку.

Легковик 4х4

Взагалі повнопривідної техніки у військах з усіх сторін було чимало, але уся вона була або вантажною, або суто армійською – суворою на вигляд, з мінімумом комфорту, з примітивними кабінами або геть без них. Радянський ГАЗ-61-73 був повнопривідною версією легкової “емки” – масової ГАЗ М1, із збереженням її цілком комфортабельного кузову. Причому на відміну від пізніших заморських аналогів, це була серійна машина, хоча і не масова. Крім “легкового” комфорту, ГАЗ-61-73 відрізнявся від аналогів спроможністю рухатися бездоріжжям з великою швидкістю.

Повнопривідну “емку” ГАЗ-61-73 історики називають першим у світі комфортабельним позашляховиком. Прямих аналогів під час Другої світової їй справді не було

Тож не дивно, що багато хто з вищих радянських воєначальників, маючи доступ до будь-якої трофейної техніки, користувався під час війни саме ГАЗ-61-73. У 1942 році була навіть така історія: випущені раніше повнопривідні “емки” добряче підтопталися на фронтових дорогах, і генералітет замовив нові машини. Але завод ГАЗ, завантажений виробництвом танків та броньовиків, не міг швидко виконати замовлення. Вихід знайшли разом: військові розшукали у своїх коморах партію повнопривідних “емок”, випущених до війни з кузовом фаетон. Їх відправили на один з заводів, де їм замінили відкриті кузови на інші, закриті – від “емки” типу седан. Між іншим, одна машина саме з цієї партії збереглася до наших днів – це ГАЗ-61-73 маршала І. Конєва, командуючого 2-м Українським фронтом.

Повнокерований автомобіль

У довоєнній Німеччині чомусь вважалося, що легкий армійський автомобіль повинен мати не лише всі чотири ведучі колеса, а й всі чотири керовані колеса. Мовляв, потрапляння задніх коліс у колію передніх радикально покращує прохідність м’якою землею. Теза була настільки стійкою, що ціле сімейство стандартизованих легких всюдиходів Kfz.1 - Kfz.4. мало усі керовані колеса.

Автомобілі з чотирма керованими колесами не підтвердили своєї доцільності, хоча спочатку випускалися серійно

За одними кресленнями такі машини випускали Stoewer, BMW, Hanomag. Але низька надійність і малий ресурс (1000 км до першого ремонту) ще до нападу на Радянський Союз змусив командування відмовитися від занадто складної конструкції – усі заводи перейшли на випуск спрощеної версії з лише передніми керованими колесами.

Автопарк на дровах

Кожна третя-четверта вантажівка у радянському тилу працювала на дровах, а у віддалених регіонах, зокрема, в Сибіру, куди постачати бензин в умовах війни було дуже складно, доля такої техніки сягала половини. Силова установка мала газовий генератор – нескладний пристрій на кшталт пічки, який перетворював тверде паливо на горючий газ.

Газгени – газогенераторні автомобілі – виявилися дуже дорічними у віддалених регіонах, де було багато лісів

Газогенераторні вантажні автомобілі ГАЗ-42 та ЗІС-21 випускалися серійно. З часом плюси такого пального оцінили і німці – у другій половині війни, з 1943 року, коли справи нацистів пішли гірше, їхні тили теж почали обслуговувати машини-”газгени” – як серійні марки Vomag, так і переобладнані в гаражах. Цікаво, що в Радянському Союзі ближче до кінця війни потреба в машинах на дровах навпаки відпала – випуск газогенераторних версій “полуторки” і “трьохтонки” почали згортати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трофеї на колесах: що з’явилося на дорогах після Перемоги

Bigfoot для артилерії

Дивовижні тягачі італійської марки Breda відрізнялися велетенськими колесами – в такий спосіб конструктори вирішували питання підняття кліренсу та зменшення питомого тиску на землю. Під час другої світової італійські та союзні німецькі війська використовували артилерійський тягач моделі Breda TP40. У нього колісна формула 4х4, але привід абсолютно оригінальний – до кожного колеса від роздавальної коробки йде окремий карданний вал, спрямований по діагоналі машини.

Італійські інженери, створюючи артилерійські тягачі, часто зверталися до коліс великого діаметру. Breda TP40 був схожий на вантажівку

Диференціали мають блокування, а роздатка – постійно активований демультиплікатор. Така трансмісія та велетенські колеса мали ефект: Breda TP40 міг тягнути відразу дві важкі гармати (калібром 75 – 149 мм) сумарною вагою до 40 тон.

Як бачимо, оригінальність найбільш екзотичних машин Другої світової війни полягає у різному. Одні мають геть незвичну конструкцію, інші – прості до примітиву, треті – доскональні, але надскладні. Цікаво, що саме складні показали свою непридатність – і в першу чергу, мова про німецькі конструкції. Ситуація, коли творці техніки “перемудрили”, була типовою саме для вермахту.

Два вдалих танки Другої світової: простий і технологічний Т-34 (СРСР) та надзвичайно складний Т-VI (Німеччина). Концепція “німця” виявилася невдалою

Крім згаданих тут повнопривідних і повнокерованих машин, були ще, наприклад, мотоцикл BMW R75 з його двома ведучими колесами, реверсом та гідравлічними гальмами. Чудова техніка, але занадто дорога – байк коштував майже як американський автомобіль 4х4 Willys MB (Ford JPW). Те саме можна сказати і про швидкісні артилерійські тягачі типу Sd.Kfz. 9, що коштували нарівні з танком T-III. Важкі танки T-VI “Тигр” теж були високоефективними у бою, але через складність конструкції їх доводилося возити на ремонт… залізницею у тил. Як показали підсумки Другої світової, армії для перемоги була потрібна проста технологічна техніка, яку промисловість могла випускати масовими тиражами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дивна посилка: ЛуАЗ у ящику