Сьогодні багато автомобілів, в тому числі і історичні, ми називаємо не по-заводському, а по-своєму – то ласкаво, то зневажливо. Але ж в пору їхньої молодості прізвиська були зовсім іншими.
Водії середини минулого століття можуть розповісти нам чимало специфічних подробиць про своє шоферське життя. Цього разу ми розпитали наших консультантів про те, як раніше називали популярні автомобілі.
Сьогодні ми згадаємо лише оригінальні історичні прізвиська – тобто ті, якими користувалися радянські водії в період, коли ці автомобілі були молодими. Тому в наш список не потрапили ні "шоха", ні "Копійка", ні "Косміч", ні "Фердинанд", ні інші пізніші найменування.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому в СРСР було вигідно працювати в таксі
Раніше до автомобілів ставилися більш ніж шанобливо. Тому прізвиська отримували далеко не всі моделі. Для розуміння картини – жителі кавказьких республік, як особливі цінителі автотранспорту, навіть спілкуючись російською, часто іменували машини так, як прийнято звертатися до шановних людей в традиціях їхньої національної культури – тобто в чоловічому роді: "нуль шостий", "нуль п'ятий", "чорний “Волга”…
І тим не менш, ті популярні автомобілі, що мали якісь характерні особливості або вимагали додаткової ідентифікації через складність офіційного імені, неформальні прізвиська від громадян все-таки отримували.
Полуторка – найпоширеніша вантажівка періоду 1930-1950 рр. на території СРСР і України зокрема, ГАЗ-АА вантажопідйомністю півтори тонни. Помилково так іноді називають і тритонний ЗІС-5, хоча серед водіїв у нього було своє ім'я – тритонка. Сьогоднішній аналог полуторки – "Газель".
Попрошайка – самохідне шасі Т-16. Багато непосвячених вважають його трактором, насправді це платформа з 16-сильним мотором позаду кабіни, призначена для монтажу сільгоспобладнання.
У базовому варіанті Т-16 встановлений звичайний дерев'яний кузов, як на вантажівці. Попрошайкою цей популярний транспорт називали за виставлений перед кабіною кузов – як простягнута вперед рука людини, що просить милостиню.
Луноход – він же волинянка, він же волинка, а насправді – ЛуАЗ-969 (1966 – 2002 рр.). Прізвисько досить точне – як і знаменитий радянський місячний робот, ЛуАЗік відрізнявся феноменальною прохідністю, і так само як місяцехід був оригінальний і навіть загадковий по конструкції.
Неформальне ім'я волинянка з'явилося мабуть через місце народження луцького всюдихода. Крім того, в найперших публікаціях про нову модель журналісти "За рулем" називали його "Волынь" - хоча офіційним це ім'я так і не стало.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські автомобілі-саморобки: коли шейхи відпочивають
Шишига – він же шишарик, він же ГАЗ-66 (1964 – 1999 рр.) з чудовими всюдихідними якостями. Власного імені машина не мала, а вимовляти навіть скорочене "шістдесят шостий" в побуті не завжди легко. Тому цифровий індекс водії і військові (як наймасовіші користувачі цього авто) "скоротили" до більш милозвучного.
Лаптіжник – КрАЗ-255 (1967 – 1994 рр.). Варто подивитися на цей потужний всюдихід 6х6, щоб зрозуміти етимологію його прізвиська: пухкі і широкі високопрофільні шини нагадували відоме взуття з берести. До речі, частково завдяки таким колесам лаптежник відрізнявся прохідністю і високими тяговими властивостями на слабких грунтах – причому при вантажопідйомності 7,5 тонн!
Захар – він же колун, він же крокодил, він же утюг, він же мормон – а взагалі-то ЗІЛ-157 (1958 – 1991 рр.). Справедливості заради потрібно сказати, що дані клички не стільки вживалися в побуті, скільки служили схвальною характеристикою: машину дуже поважали за видатну прохідність і простоту. Свої прізвиська 157-й заробляв як поведінкою на бездоріжжі (колун, утюг), так і за зовнішній вигляд (крокодил).
Щодо мармона – залишається тільки припустити, що це відсилання до американського вантажного всюдихода Marmon-Herrington. Невеликою партією він був закуплений для Червоної Армії під час Другої світової, але мав зовсім не схожу на ЗІЛ-157 зовнішність – з кабіною над двигуном і двома осями (третє фото).
Газон – будь-яку вантажівку марки ГАЗ післявоєнного періоду називали саме так, починаючи від ГАЗ-51 (1946 – 1975) і закінчуючи ГАЗ-3309 (1989 – 2020 рр.). І тільки фахівці, коли потрібно було уточнити якусь особливість моделі, додавали заводський індекс – 51-й, 52-й, 53-й та ін. До слова, основна масова вантажівка ГАЗу, що випускається сьогодні, носить офіційне найменування ГАЗон Next (з 2014 р.).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТОП-5 найміцніших радянських авто
Гармошка – після 1973 року, коли в Союзі з'явився Ikarus-280, так називали будь-який автобус або тролейбус зчленованого типу. Характерною прикметою 280-го і подібних машин був еластичний плісирований чохол, що прикриває місце з’єднання основної частини кузова і причепа.
Буханка – вона ж таблетка, він же УАЗ-452 (1965 – наші дні). Мікроавтобус підвищеної прохідності на шасі позашляховика УАЗ. Аналогія з хлібо-булочними виробами в зовнішності цього авто явно простежується, а таблеткою його називали в Збройних силах, де машина й дотепер несе медичну службу.
Головастик – це УАЗ-452д (з 1966 р.) бортова версія "буханки". Своє неформальне ім'я пуголовок отримав за характерний силует з високою округлою кабіною, що нагадує передню частину жителя водойм.
Каблучок – він же пиріжок, він же – Іж-27151, розвізний автомобіль на шасі "Москвич-412" (1972-2001 рр.). Машини перших серій випускалися переважно як пікап, і в профіль цей незвичайний для тієї країни автомобіль справді нагадував перевернуту жіночу туфельку.
Пиріжком каблучок став пізніше, коли більшість примірників стали випускати з фургоном, на якому у містах доставляли до місця продажу продукцію їдалень і кулінарій
Соняшник – він же кентавр, він же автобус КАвЗ-651/-685 (1958 – 2008 рр.). Автобус використовувався переважно в сільській місцевості, іноді він навіть вивозив пасажирів просто на поля – школярів, студентів. Цікаво, що ця модель залишалася соняшником на всій території України: при спілкуванні російською мовою подсолнухом її не називали.
Відносно кентавра теж все ясно: передня частина "тулуба" у його була від вантажівки ГАЗ, задня – від автобуса, подібно до того, як була "влаштована" двоскладна істота з античної міфології.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був перший ЛуАЗ: історія секретного автомобіля
Козлик – він же бобик, він же газик. Так називали три покоління радянських легких всюдиходів 4х4 – моделі ГАЗ-67, ГАЗ-69, УАЗ-469. Козлик – бо через коротку базу позашляховик козлив, розгойдуючись з носа на корму, бобик – бо був спритним і всюдисущим, як дворовий пес, а газик – бо був маленьким ГАЗом.
Горбатий – він же мильниця, він же запік... Власне, список теплих прізвиськ ЗАЗ-965 можна продовжити, але для українського читача це навряд чи потрібно робити. Як і пояснювати походження всіх цих імен – вони й досі на слуху.
Вухатий – ЗАЗ-966 і ЗАЗ-968. З ними все ясно – характерною рисою "запорожців" другого сімейства (1966 – 1979 рр.) аж до моделі 968м (1979-1994 рр.) були вуха-повітрозабірники. Іноді ці машини теж називали мильницями, у тому числі і безвуху модель 968М.
Зубило – прізвисько, яке придумали для ВАЗ-2108 автомобілісти – заздрісники. Через брак явних недоліків нової моделі апологети "Жигулів" старих поколінь придумали "вісімці" такий докір – за схожість обтічного клиноподібного кузова з відомим слюсарним інструментом. Але в широке вживання дане прізвисько не надійшло, зазвичай трьохдверний "Супутник" називали "вісімкою".
Нюся – таке тепле душевне ім'я носила в СРСР машина Nysa N521 і 522, побудована в Польщі на базі нашої ГАЗ-20 "Победа". Зменшувально-пестлива форма жіночого імені Анна перегукувалося з написанням бренду, та й сам мікроавтобус (до нас поставлялася саме пасажирська версія) виглядав м'яким і неконфліктним.
Членовоз – будь-який представницький автомобіль, на якому їздили вищі керівники держави – в тому числі і члени Політбюро центрального комітету правлячої партії КПРС. Мало хто з громадян знав заводські індекси (хоча вони не були секретом) урядових ЗІЛів і ГАЗів, тому фольклор народив слово членовоз – за аналогією з молоковозом, панелевозом і подібним спецтранспортом. Рідкісний для радянського часу приклад прізвиська з негативним відтінком.
Інвалідка – вона ж моргунівка, вона ж мотоколяска С-3А (1958 – 1970 р.). Мікроавтомобільчик з мотоциклетним моторчиком експлуатувався громадянами з проблемами опорно-рухового апарату, так що з його неформальною назвою все ясно.
Тим більше, що заводське найменування і сьогодні неправильно вимовляють навіть фанати ретротехніки: багато хто говорить СеЗеА – замість Ес-Три-А. Що стосується прізвиська моргунівка, то машинка отримала його вже в пізні радянські часи, хоча фільм "Операция Ы" з персонажем-інвалідом у виконанні Євгена Моргунова вийшов ще в 1965 р.
Взагалі-то найменування автомобілів – ціла наука, до якої провідні світові компанії підключають не тільки компьютери і маркетологів, а й вчених-філологів, і психологів, і знавців історії. І напевно, вищим досягненням команди, що дає машині ім'я, можна вважати випадок, коли заводське ім'я збігається з тим, що прижилося в народі. Хоча немає нічого дивного в тому, що народ виявляється більш влучним на язик, ніж цілі бригади професіоналів ономастики.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для чого в СРСР бензин зливали в лісосмуги