З чого починався всюдихід ЛуАЗ

“ЛуАЗик” і досі залишається багато в чому унікальною машиною. Недорога, невибаглива, компактна, але неймовірно ефективна навіть на важкому бездоріжжі – такого транспорту не було ані в роки випуску “Волинянок”, ані тепер.

НАМІ-049 “Вогник” фактично був лише ходовим прототипом, тому дизайн не доводили до досконалості. Але в цілому архітектура і стилістика були визначені.

Отже, луцький позашляховик вийшов повністю оригінальним, але ж він не міг з’явитися на порожньому місці. Роботи над проектом легкого універсального автомобіля, як тоді казали, “для села”, тривали близько восьми років. І супроводжувалися побудовою прототипів – діючих дослідних зразків. “Авто 24” знає кілька моделей, які так чи інакше можна вважати попередниками “Волині”, і сьогодні ми розповімо про одну з них – НАМІ-069 “Вогник”.

Читайте також: Яким був перший ЛуАЗ: історія секретного автомобіля

Заміна важкому мотоциклу

За однєю з версій, однім з ініціаторів створення легкого автомобіля для поганих доріг виступив Ірбітський мотозавод. Його, як би зараз сказали, маркетологи наприкінці 1950-х справедливо відчули, що важкі мотоцикли з коляскою типу М-72 відходять у минуле. І вирішили створити для свого найбільш перспективного клієнта – сільського мешканця – новий вид транспорту.

Це мав бути невеликий автомобіль – хоч і з близькою до мотоциклетної вантажопідйомністю, але з чотирма колесами та закритою кабіною. Двигун, природньо, мався на увазі той самий мотоциклетний 0,75-літровий опозитник базовою потужністю 22 к.с.

Цікаво, що головні риси майбутня “волинянка” мала вже на своїх перших прототипах. Як в стилістиці, так і в конструкції.

Концепція була наступна. Так, мотор заслабкий, повнорозмірного, місткого та вантажопідйомного автомобіля з ним не побудуєш. Але на відміну від байка-“колясича”, автомобільчик матиме єдиний вантажний простір, на якому можна більш ефективно розміщувати вантаж і людей – хай навіть у тій самій кількості, що і на мотоциклі важкого класу. На додачу конструктори-мотоциклісти хотіли позбавити своє нове дітище ще одного хронічного недоліку мотоцикла з коляскою – поганої прохідності. І поставили собі за мету наділити машину повним приводом.

Як потім з’ясувалося, у своїй початковій формулі ідея виявилася хибною, але в цілому в ній був сенс – що і було потім підтверджено кількома десятками років експлуатації ЛуАЗиків. Але про все по черзі.

Машина на ім’я “Вогник”

Нічого подібного тоді у світі не вироблялося. Проектували машину нового класу спільними зусиллями КБ легкових автомобілів Науково-дослідного інституту НАМІ та конструкторів Ірбітського мотозаводу. Врешті-решт у них вийшов прототип, який назвали НАМІ-069 “Вогник” (дослідні проекти інституту тоді традиційно отримували подібні “легковажні” імена).

Читайте також: Що спільного у ЛуАЗ і Hummer

Отже, це був компактний автомобіль з кузовом універсал довжиною 3,3 м і вантажопідйомністю 300 кг. З металу було виготовлено лише каркас кузова, рамки дверей, лобового скла та заднього борту, решта кузовних деталей пластикові.

Крім можливостей трансформації базового кузова, “Вогник” мав цілу гаму модифікацій: санітарне авто, майстерня сільгосптехніки, шкільний “автобус”, вантажний фургон.

Розташований спереду двигун повітряного охолодження через 5-ступінчасту “ручну” коробку передач приводив в дію всі чотири колеса. Щоб при 13-дюймових колесах забезпечити великий кліренс в 300 мм, використані колісні редуктори з передаточним числом 1,39.

Основний привід машина мала на передній міст, задній підключався вручну. Крім чотирьох звичайних передач машина мала одну додаткову, ще нижчу за першу – свого роду повзучу, для руху важкими грунтами і снігом. Цікаво, що обидва рішення знайшли потім застосування на кінцевому продукті цього проекту – транспортері переднього краю ТПК ЛуАЗ-967 та цивільному ЛуАЗ-969. Обидва міжколісні диференціали можна було блокувати з місця водія. За кілька років на серійних ЛуАЗах буде блокування заднього “дифа”, а на передньому “блок” виявився непотрібним, оскільки добре завантажені передні колеса не схильні до буксування.

Характеристики НАМІ-059 “Вогник”

Результати випробувань

Виготовлений у 1958 році прототип пройшов програму випробувань, які дали характерні результати. По-перше, легка машина показала чудову прохідність, на рівні великих і більш потужних, вже серійних на той час всюдиходів ГАЗ-69, АЗЛК-410 та Willys MB. По-друге, навіть недостатня потужність двигуна не вплинула на прохідність всерйоз. Цей недолік мотора частково компенсували низькими передаточними числами в трансмісії, хоча максималка через це була обмежена 80 км/год. Об’ємний, низький картер двигуна, не призначеного для автомобіля, вдалося підняти на дорогою завдяки тим же колісним редукторам.

З точки зору технологій прототип НАМІ-049 ще не був прорахований: каркасна конструкція кузова не дуже годиться для масового виробництва.

Але мотоциклетний двигун врешті-решт таки виявився найслабкішою ланкою. На автомобілі повною масою понад 1 тонну він весь час працював на граничних режимах. Не пристосований для тривалої роботи в такому ритмі, мотор швидко виходив з ладу. І тоді в НАМІ прийняли епохально важливий крок: передали проект на допрацювання туди, де був більш перспективний чотирициліндровий двигун. Тобто – на ЗАЗ. Наступна версія прототипу отримала назву НАМІ-049А “Целіна” і 26-сильний двигун МеМЗ, але про неї ми розповімо наступного разу.

Хто згасив “Вогника”

Результат проектних робіт вийшов для багатьох несподіваним, хоча в цілому позитивним. З одного боку, мотоциклетний завод не отримав грошей на виробництво машини 4х4, не став автомобільним і по сьогодні випускає архаїчні мотоцикли. Але з іншого – автопром отримав готовий проект універсального автомобіля, а споживач – затребувану машину з унікальними позашляховими якостями у вигляді цілої лінійки повноприводіних ЛуАЗів.

Читайте також: Як створювалася українська амфібія ЛуАЗ ТПК