Машина, спочатку відома як ЛуАЗ-967, насправді мала найменування ТПК – транспортер переднього краю. Тобто його створювали для роботи безпосередньо на лінії дотику з противником і під його вогнем.
Виходячи з цього замовник ставив перед конструкторами відповідні завдання щодо можливостей майбутньої машини. І характеристики її мали бути взаємно виключними.
ТПК ЛуАЗ-967 був найменшим транспортером Радянської Армії, але він аж ніяк не був примітивним за конструкцією
Наприклад, військовим потрібна була максимально низька машина, але з визначною прохідністю – тобто з великим кліренсом і повним комплектом агрегатів трансмісії під днищем. Вона повинна була вміти плавати і літати (хоча і у вантажному відсіку літака або гелікоптера) – але при цьому не могла бути легкою через привід 4х4 і замовлену місткість.
Читайте також: У США 27-річний ЛуАЗ продали на аукціоні за 7,5 тис. доларів
При такому наборі суперечливих “побажань” не дивно, що створювали цю машину протягом десяти років. Тому свої перші перемоги ТПК Луцького автомобільного заводу здобув ще до того, як був зарахований на службу до лав армії.
Відкидні борти ТПК одночасно служили трапами для виїзду на берег та переїзду окопів, а також – каністрами для пального або води (на фото пізня серійна версія, сидіння нерідне)
Образно кажучи, змагатися довелося з паралельними дослідними конструкціями – і в конкуренції з іншими заводами, і просто з застарілими та нежиттєздатними схемами. Про деякі проєкти ТПК розповімо нижче.
ТПК від МЗМА (близько 1955 р.)
Перша спроба створити легкий багатоцільовий транспортер була настільки законспірованою, що невідома навіть точна дата створення проєкту. Роботу довірили автозаводу, який тоді випускав найменші на той час автомобілі в країні: московському МЗМА. Найперший ТПК вже мав правильну концепцію: низька самохідна платформа на базі стандартних “легкових” агрегатів.
Перша спроба МЗМА зробити транспортер переднього краю: плаский візок на базі “Москвич 401”
За військовою “модою” тих часів, колонку керма зробили на шарнірі, так що водій міг керувати ним не лише сидячи на сидінні, а й… переповзаючи поряд – для ще більшого зниження силуету. Позаду водія під низьким тентом вздовж кузова поміщалися двоє нош для поранених. Створена була машина на агрегатній базі “Москвича 401” з його 26-сильним двигуном. Машина вийшла важкою і до того ж не могла плавати, тому її відправили на доопрацювання.
ТПК від МЗМА (1958 р.)
Другий ТПК був теж московського проєкту, але базувався він на шасі справжнього позашляховика – дослідного “Москвич-415”, який, до речі, так і не побачив конвеєра. Машина мала розташований між двома сидіннями 30-сильний двигун і трансмісію 4х4 від моделі “Москвич-410”.
Другий “москвичівській” транспортер став спрощеним варіантом позашляховика – заважким і завеликим
Через “повнорозмірні” агрегати й класичне “джиперське” компонування цей ТПК виявилася надто важким, довгим, і головне – зависоким. Тобто суттєвих функціональних переваг перед звичайним позашляховиком він не мав. Тож наступний ТПК вирішили конструкторам МЗМА вже не доручати.
Читайте також: Чому не почали виробляти нову “Волинянку” ЛуАЗ-1301
НАМІ-032 (1956-58 р.)
Поки на МЗМА експериментували з візками на шасі “Москвичів”, у дослідному інституті НАМІ почали свій проєкт транспортера переднього краю – з розумінням того, що машину треба зробити поменше. Концепція була в цілому та сама, але створювали її на рівному місці, не беручи за основу якусь існуючу платформи. Для більшої компактності амфібії її обладнали двоциліндровим опозитником від важкого мотоцикла, який встановили спереду.
Конструктори наукового інституту НАМІ нарешті сформували основну структуру майбутнього ЛуАЗ-967
Кузов-платформу НАМІ-032 зробили у вигляді човна, в який поміщалося двоє нош з пораненими або шестеро у сидячому положенні. Трансмісія мала бути 4х4, колеса запланували малими, але з колісними редукторами для збільшення кліренсу до 300 мм. Кермо розташували по центру, і це рішення через десяток років дійде до конвеєра. Прототип НАМІ-032 мав кілька літерних модифікацій, перші мали проблеми з прохідністю, а в цілому долю проєкту визначив двигун: він був слабким.
ЗАЗ-967 (1962 - 1967 рр.)
Наступну спробу створення ТПК доручили Запорізькому автозаводу “Коммунар”, куди передали недороблений проєкт з НАМІ. Тутешні конструктори спиралися на те, що мали – тобто на чотирициліндровий V-подібний мотор МеМЗ-965, що вже серійно випускався в Мелітополі для “Запорожця”. Від нього використали й коробку передач, щоправда, в переробленому вигляді – з доданою повзучою передачею і виходом на задню вісь.
На ЗАЗ проєкт ТПК потрапив уже без можливості керувати ним, йдучи або переповзаючи поряд. Запорожці дали водієві змогу лежати за кермом
На задньому мосту було встановлене блокування міжколісного диференціала, біля коліс – редуктори, які “підіймали” машину над грунтом. Керувати машиною йдучи або переповзаючи поряд, було неможливо. Але для зниження силуету водій міг їхати лежачи, для чого рульова колонка опускалася вниз. Після кількох проміжних варіантів ЗАЗ-967 визнали таким, що відповідає вимогам військових, і для серійного виробництва передали на Луцький машинобудівний завод.
На ЗАЗі легкий транспортер доводили 5 років. Щороку виходила більш досконала версія. Деякі з них: 1962-го, 1964-го, 1967-го та передсерійний 1968-го рр.
Трохи згодом завод перейменували на Луцький автомобільний, а транспортер на ЛуАЗ-967. В 1968 р. автомобіль став на озброєння армії, також він постачався арміям дружніх країн, зокрема, Німеччини. Аналогів ТПК не існувало у жодній армії світу – такого поєднання тактичних можливостей не вдалося досягти автомобільним конструкторам інших країн.
Читайте також: Яким був перший ЛуАЗ: історія секретного автомобіля