Справжні радянські автолегенди - не зовсім ті, про які всі думають

З одного боку, непогано, коли нащадки ставляться до свого минулого з повагою, але ж всі підряд машини легендарними бути не можуть – при усій повазі до них та їхніх конструкторів. Відразу зазначимо, що стати легендою машина могла як через свої властивості, так і завдяки і тим, хто нею керував. Отже, наша версія Автолегенд.

Певно, найчастіше легендарною машиною називають “Волгу” ГАЗ-21, але ми так не вважаємо: це всього лише типовий автомобіль свого часу, серед чеснот якого – традиційна радянська міць та поширеність

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТОП-5 найміцніших радянських авто

“Полуторка” ГАЗ-АА

Півторатонна вантажівка ГАЗ-АА (1932 – 1950 рр.) надовго запам’яталася в народі через свою масовість (випущено 985 тис. машин) і невибагливість. На початку автомобілізації країни це був універсальний автомобіль, який використовувався і як вантажівка, і для перевезення людей.

“Полуторка” – частина нашої історії, яка будувала промисловість, возила врожай і перемагала ворогів на фронтах Другої світової

Вироблена у Горькому (тепер Нижній Новгород) машина прощала і значні перевантаження, і експлуатацію на гасі замість бензину, і заміну запчастин деталями з підручних матеріалів. Наприклад, у бойових умовах під час Другої Світової війни радянські солдати примушували “полуторку” їхати із ганчіркою замість розбитого осколками карбюратора, а замість вкладиша (підшипника) колінвала у двигуні пристосовували шматок шкіряного офіцерського ременя. Незважаючи на великий період мирної праці, “полуторка” стала одним з символів саме Другої світової війни.

“Победа” М20

Останні півстоліття “Победа” носить репутацію надміцного і наднадійного автомобіля – і насправді ця легенда має під собою серйозні підстави. Хоча на початку своєї кар’єри ця модель Горьківського автозаводу була знаменита іншим – а саме своїм революційним стайлінгом.

”Победа” була новаторською для світового автопрому 1940-х, крім того, вона справді була зроблена міцною і довговічною

Це був перший автомобіль з кузовом, який пізніше отримав назву понтону – без виступаючих крил, з гладкими боковинами, крім того, він був несучим. Після М20 у Європі з’явилося декілька моделей-клонів буквально з таким самим дизайном. Щодо неймовірної довговічності скажемо лише, що ця легенда пояснюється дійсно великим запасом міцності та закладеним ресурсом, які накладалися на дбайливе ставлення до техніки взагалі, що було характерно для СРСР того періоду.

“Запорожець” ЗАЗ-965

Якщо чесно, про “горбатого” ходили не тільки легенди, а й анекдоти – при чому невідомо, чого про ЗАЗик складено більше. З найменшої у радянському типажі моделі кепкували більше, ніж з будь-якого іншого авто – саме через його мініатюрність. Але за європейськими мірками ЗАЗик був не таким вже й малим – усі однокласники мали помітно менші габарити.

“Запорожець” дав радянським людям свободу пересування: він був справді доступним, за бажання його міг придбати навіть пересічний радянський інженер

Проте, країна, що мешкала за “залізною завісою”, про крутість свого “горбатого” навіть не здогадувалася. Між тим, с сьогоднішніх позицій ми можемо додати, що запорізький автомобільчик у порівнянні із закордонними однокласниками був багато укомплектованим.

Адже мав V-подібний 4-циліндровий двигун (а не слабкий мотоциклетний “двотактник”), опалювач (у конкурентів – лише за доплату), козирки від сонця, опускне скло у дверях (замість розсувних) та електричні “двірники” (замість механічних). Так чи інакше, але саме “горбатий” сьогодні є найяскравішим ностальгійним символом минулого, причому не лише в Україні.

“Газик” ГАЗ-69

Якби у Радянському Союзі 1950 – 60-х років хтось замислювався про такі речі, як маркетинг та вартість бренду, цей ГАЗик був би не менш знаменитим, аніж його сучасник та однокласник Land Rover Series 1 та Series 2. Адже наш “співвітчизник” мав таку саму високу прохідність, був так само невибагливим в експлуатації, і так само експлуатувався по всьому світові.

ГАЗ-69 створювали за вимогами військових, але більшість їх працювали у народному господарстві, у тому числі – в 56 країнах світу

Але ГАЗику вистачало й внутрішньосоюзної слави: на його міць та безвідмовність протягом десятиліть покладалися і селяни, і геологи, і чиновники, і міліція, і військові (до речі, неправда, що левову частку машин відправляли в армію – більшість працювала в народному господарстві). Його легендарність базується на численних свідченнях про подолане бездоріжжя та на випадках успішного ремонту у чистому полі. ГАЗ-69 сьогодні є одним з жаданих об’єктів для колекціонування. І що цікаво, збирачі не мають особливих проблем ані з пошуком запчастин, ані з підбором екземплярів для реставрації – чимало машин з випущених 600 тис. примірників і досі залишаються на ходу.

“Волинь” ЛуАЗ-969

На відміну від свого старшого 4х4-побратима, світової слави луцький всюдихід не здобув у жодній мірі, але добре ім’я у широких колах своїх співвітчизників варте не меншого. Машина рідкісна вже тим, що була першим позашляховиком 4х4, призначеним для продажу населенню – до того у руки, як тоді казали, “приватників”, час від часу потрапляли лише списані з колгоспів та райкомів ГАЗики – вщент зношені та з’їдені іржею. Але в число легенд ЛуАЗ потрапив завдяки високим всюдихідним якостям – навіть якщо не брати до уваги його низьку ціну.

ЛуАЗ – перший доступний пересічному споживачеві позашляховик. Але справді легендарним він став через свою неймовірну прохідність

Власне, для фахівця нічого дивного тут не було, достатньо подивитися у характеристики: привід 4х4 із задком, що відключається, додаткова понижена передача, блокування заднього дифу, кліренс 280 мм, власна маса 940 кг та 40-сильний двигун із піком обертового моменту у нижньому діапазоні обертів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був перший передньопривідний автомобіль України

Машинка легко рухалася по будь-якій багнюці, там, де сідали знамениті ГАЗики та повнопривідні вантажівки. І при цьому обходилася найдешевшим мастилом, 66-м бензином та запчастинами від “Москвича” і “Запорожця”. Щоправда, у “Волині” (це неофіційне ім’я всюдихода) були проблеми із довговічністю, але їй все прощали за феноменальну прохідність.

“Москвич-412”

Трохи дивний випадок з цим “Москвичом”: легенди про нього складали саме в пору його молодості, а потім вони якось забулися. Вони здобуті були в бойових умовах “раллі століття” - трансконтинентальних марафонів “Лондон – Сідней” (1968 р.) і “Лондон – Мехіко” (1970 р.).

“Москвич”, який і так приносив країні чимало валюти від продажів у розвинених країнах Європи, задля реклами відправили у тяжкі супермарафони протяжністю 16 000 і 26 000 кілометрів, організовані англійськими газетами Daily Express та Daily Mirror. Найцікавіше, що обидва рази на старт виходили по суті серійні “Москвичі” – підсилені були хіба що амортизатори та на днищі встановили захист двигуна та відбійники проти колод на лісових дорогах. Стандартні силові агрегати без проблем відпрацювали навіть етапи, коли за день жодного разу не вмикалася передача вища за другу.

“Лондон – Сідней” і “Лондон – Мехіко” стали надзвичайними спортивними подіями свого часу, і перемога “Москвичів” над іменитими марками вартувала багато чого

Отже, можливо, наша версія автолегенд СРСР в Україні та за її межами виявилася не зовсім досконалою і в чому неповною. Але сподіваємося, тепер вам буде зрозуміло, чому так іронічно посміхаються знавці історії, коли чують, як називають легендарним будь-яке старе вітчизняне авто. Хоча за великим рахунком, кожна машина, яка працювала на благо вітчизни та її економіки, варта безумовної поваги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому в СРСР було вигідно бути шофером