ФОТО: Jozef Janiš|
Автомобіль Sulov Эміль Бойда збирався випускати 1948 року
Підприємець з Чехословаччини Еміль Бойда спочатку заробляв вантажоперевезеннями – тримаючи кілька потужних вантажівок, в період після Першої світової війни він транспортував будматеріали та інші вантажі.
При ширині кузова 1,0 м цей автомобіль вважався двомісним. Позаду над двигуном була полиця для речей – багажник
Але з часом в бізнесмені прокинувся інженер, тому він вирішив відкрити власне виробництво – фабрику електроприладів. Під брендом EMBO випускалися електричні плити, праски, а також дверні замки, інструменти та інше побутове начиння.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 60 років “горбатому” – звідки взявся “Запорожець”
Промисловий бум у передвоєнній Чехословаччині супроводжувався попитом на транспортні засоби, і вже тоді Еміль Бойда замислився над власним автомобільним заводом. Після Другої світової він розпочав реалізацію своїх планів. У 1947 році до серійного виробництва підготували автомобіль і мотоцикл під одним брендом Sulov. Обидва зразки дуже цікаві з точки зору техніки.
Мікроавтомобіль не завжди виходить привабливим зовні. Автору Soluv це вдалося. В його екстер’єрі є риси Tatra 87 (1936 р.) та Subaru 360 (1958 р.)
Автомобіль належав популярному в післявоєнний період класу дешевих мікроавтомобілів. Він мав лише 2,2 метри у довжину та один метр – в ширину. Висота не була обмежена, і складала цілком “дорослі” 1,7 м – внаслідок більш вертикальної посадки двох пасажирів конструктор намагався скоротити довжину салону.
Цікаво, що автор підійшов до конструювання творчо, тож не скоїв помилок, типових для багатьох інших мікролітражок. Секрет у тому, що мікроавтомобілі не можна було компонувати за тогочасними канонами повнорозмірних авто – з кабіною позаду двигуна і ведучим заднім мостом. В такому випадку з’являються проблеми із розташуванням людей у салоні та з їх потраплянням туди: салон і двері виходять дуже короткі, через що в першу чергу було тісно ногам водія і пасажира.
На відміну від єдиного прототипу автомобільчика, деякі його креслення збереглися до наших днів
У Еміля Бойди двигун та трансмісія були розташовані позаду пасажирів, над заднім ведучим мостом. Через це спереду залишилося багато місця для двох сидінь і ніг пасажирів, а педальний вузол помістився під переднім капотом. Велику роль у вдалому компонуванні зіграли також рекордно малі за мірками 1940-х років колеса – на 10-дюймових дисках. Зазначимо, що вдалі компактні автомобілі з подібними малими колесами – Fiat 500 та Austin Mini – з’явилися у продажу лише через 10 років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Який автомобіль купити для роботи кур’єром
На жаль, до серійного виробництва автомобіля Sulov справа не дійшла – у післявоєнній Чехословаччині робили ставку на розвиток важкої техніки, а не індивідуального транспорту. З часом автопром ЧССР став широко відомим завдяки повноцінним автомобілям Skoda і Tatra, а мікроавтомобілі вже через десятиріччя почали виходити з моди в усьому світі.
Салон автомобіля Sulov, звісно, затісний, але все необхідне у ньому є
Єдиний дослідний зразок автомобільчика Sulov до наших днів не зберігся. Відомо, що він існував до 1950-х років, коли його продали десь у Польщу. Але ентузіасти за старими кресленнями створили машину заново. Цікаво, що побудував цей невеличкий автомобіль на замовлення словацького музею… чеський моделіст, який звик мати справу із мініатюрними копіями, але цього разу відтворив прототип у масштабі 1:1.
Зовні виріб відтворює вигляд автомобіля 1947 року, а ось щодо силового агрегату питання залишилося відкритим: його просто немає, тож нинішня репліка Sulov’а не має власного ходу. Крім іншого, це пояснюється тим, що машина призначена для музейної експозиції, і рухатися самостійно їй не потрібно.
Щоб зрозуміти, наскільки ця машинка мала, порівняйте розміри сидінь (видно спинки у задньому вікні) із загальними габаритами авто
Річ у тому, що у нинішній Словаччині Sulov вважають першим вітчизняним автомобілем, тож до побудови автомобіля долучився один з музеїв, який і профінансував роботи зі створення репліки. Побачити цей справді цікавий мікроавтомобіль можна в експозиції історичного транспорту в Раєцке Теплице (Словаччина), куди його днями буде доправлено.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія “Запорожця”: ЗАЗи, яких ми ніколи не побачимо