Загадка української машини "ЗАРЯ" залишилася нерозкритою

Унікальна легкова машина, відома як "Заря", примітна тим, що, мала актуальну зовнішність як для середини 1960-х років. Згадаймо, що в країні в ті роки ще випускалися автомобілі зовсім іншої, архаїчної стилістики – близькі до американського бароко "Волга" ГАЗ-21 і "Чайка" ГАЗ-13, а також "Запорожець" ЗАЗ-965 на прізвисько "горбатий". Так звідки взявся настільки сміливий за дизайном проект? Ми шукали точну відповідь і не знайшли.

Передок автомобіля візуально важкувитий, але в цілому машина виглядає цілком ладною. Гармонію порушує хіба що скло від "Чайки", занадто "кругле" на тлі домінуючих плоских панелей.

На відміну від десятків оригінальних автомобілів, зроблених вручну учасниками руху СамАвто, "Заря" привертає увагу тим, що має відношення до Сєверодонецької авторемонтної бази (САРБ). На цьому підприємстві, як відомо, серійно випускався легендарний мікроавтобус "Старт" (про нього ми розповімо окремо), тому поява пов'язаного з підприємством легковика не могла залишитися без уваги автомобільних журналістів – як в 1960-ті, так і сьогодні. І тим не менш, відомо про машину зовсім небагато, причому наявна інформація дуже суперечлива.

Читайте також: Автомобілі-саморобки: звідки вони бралися

З того, що можна зрозуміти по екстер'єру – це великий автомобіль довжиною більше 5 метрів, побудований з використанням комплектуючих від серійних автомобілів. Лобове скло – від "Чайки", колеса з ковпаками, вихлопна система, перероблені бампери, задні скло і світлотехніка – від "Волги". Дизайн цілком гармонійний, але в окремих елементах явно "сирий".

Суміщені дзеркально ліхтарі від "Волги” – рішення вимушене, але на ті часи вийшло загалом непогано.

Про те, що це машина експериментальна або побудована в дещо обмежених (з фінансових або технологічних можливостей) умовах, каже декілька деталей. По-перше, колія, незрівнянно вузька в порівнянні з кузовом – конструктори явно були змушені використовувати готову підвіску, очевидно, "волгівскую". По-друге, тип кузова – дводверний седан, тудор. Сам по собі непопулярний тип серед радянських споживачів (“це ж як у "Запорожця"!), він тим більше недоречний на великому автомобілі класу "Волги". Але очевидно, що побудувати в незаводських умовах чотиридверний автомобіль набагато складніше, адже не дарма двері та їхні прорізи вважаються найскладнішим кузовним елементом навіть у технологів промислових підприємств.

Читайте також: Що це було: вираховуємо саморобку з Прикарпаття

Прийнято вважати, що "Заря” – дослідний зразок майбутньої серійної машини САРБ, створений в 1966 р. І справді, є фото, де на святковій демонстрації даний автомобіль очолює колону Сєвєродонецького виробничого автотресту – мабуть, материнської структури САРБу. На думку авторитетних дослідників, саме цю машину збиралися робити на САРБі його керівники, натхненні успіхом свого первістка – мікроавтобуса "Старт". Нібито було зроблено зі склопластику два дослідних екземпляри "Зарі", в двох- і четирхдверному виконанні, але на фото потрапив тільки один з них – бордовий тудор.

Свої трудові досягнення виробничники радянського часу презентували на святкових демонстраціях, тому зрозуміло, чому "Зорі" приписують заводське походження.

В принципі, все це виглядає цілком правдоподібно, якби не інтерв'ю одного з учасників тих подій, що не так давно стало надбанням громадськості.

Український вчений, кандидат техн. наук, доцент Микола Іванович Парафенко (1935 – 2011), проживаючи в 1950-1960 рр. в Сєвєродонецьку, стояв біля витоків застосування склопластиків в автомобільній справі. Саме Микола Іванович був першим у вітчизняному СамАвто, хто використав цей перспективний матеріал – по суті, попередник карбону – вуглепластика, з якого роблять сьогодні космічні кораблі, літаки і кузова гоночних болідів. У своїй бесіді з журналістом вчений згадував, що до легковика, яку збиралися робити на САРБі, встигли зробити матрицю для виклейки кузова.

Читайте також: “Запорожець” з кузовом купе: саморобки в серії

І в цій матриці (тоді говорили – контрформа), за словами Н. Парафенко, відформували не багато не мало 11 кузовів. Які вже не на підприємстві, а в приватному порядку місцеві саморобники перетворили на автомобілі. Сьогодні вони відомі шанувальникам автомобільної екзотики під різними назвами (адже власники були різні) – "Турист", "Ювілей", "Іскра" та ін. Одну з машин – "Ювілей" – в цій матриці зробив для себе і майбутній вчений, а тоді молодий лаборант Микола Парафенко. Всі ці автомобілі, природно, дуже схожі один на одного – але зовсім не схожі на "Зарю", про яку тут йдеться! А значить, це зовсім інший автомобіль, оскільки кузова, що вийшли з однієї матриці, не можуть суттєво відрізнятися між собою.

Загадкова "Заря " і " Ювілей", розтиражований в одинадцяти екземплярах, занадто відрізняються за формами, щоб бути виклеєними в одній матриці.

В такому випадку, що ж за машину ми бачимо на фото? Назва з чотирьох букв чітко читається на передньому крилі бордового автомобіля, цілком можливо, це дійсно "Заря". Є неперевірена інформація, що матриця САРБа пізніше була перероблена, і в ній були відклеєні ще дві машини – можливо, це якраз одна з них?

Напевно, щось конкретне міг би сказати про машину інженер-енергетик В. Р. Міллер з Луганської області, про якого говорять як про одного з натхненників створення склопластикової легковика у Сєвєродонецьку. І нібито автомобіль, званий чи то "Зарею", чи то "Новинкою", був у його володінні протягом 30 років, але в 2010 р. начебто був утилізований. Була це одна з тих одинадцяти машин типу "Турист"-"Ювілей", або щось оригінальне?

Одним словом, бордовий тудор на фото, що народився в Україні понад півстоліття тому, все ж залишається загадкою. Невже ми так ніколи і не дізнаємося, хто автор цього проекту і що він являв собою насправді?

Читайте також: Українські автомобілі-саморобки ХХ століття: коли шейхи відпочивають.