Екскурсія в минуле: як в українському містечку старі ЛіАЗи працюють замість маршруток 

Туристи деколи цілими командами приїздять до Олександрії (Кіровоградська обл.), аби покататися на цих живих раритетах. Журналісти “Авто24” теж відправилася до Олександрії і, придбавши за 6 грн. квитка (фотографу випав щасливий!), покаталися одним з ЛіАЗів, що були того дня на міських маршрутах. Враження – незабутні!

Архаїчних рис у ЛіАЗ-677 чимало, але в цілому він придатний до експлуатації в сучасних умовах. Чим і користуються деякі перевізники

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Made in Lviv: коли ЛАЗ був кращим європейським автобусом

Нас було двоє. Один у дитинстві щотижня їздив на такому ж – а може, й на цьому самому! – ЛіАЗі-677 до “Дитячого світу”. Другий бачив такий автобус лише на фестивалі OldCarLand та у фільмах про часи застою. Тому і враження ми приведемо тут різні, з двох точок зору – хоча для обох колег вони були не лише яскравими й незабутніми, але й суперечливими.

Феномен Олександрії

Причина присутності ЛіАЗ-677 у “промислових масштабах” в Олександрії криється у політиці місцевої влади, яка колись давно зробила усе, аби прибрати з вулиць міста дрібні маршрутки. Перевізники тут мають право використовувати лише автобуси великої місткості, це зручно і пасажирам, і іншим учасникам дорожнього руху. А оскільки не всі перевізники можуть дозволити собі сучасні автобуси-іномарки, вони зробили ставку на ЛіАЗ-677: дешеві, прості в обслуговуванні та із доступними запчастинами. Єдину суттєву проблему ЛіАЗа – велику витрату пального – вирішили за рахунок переводу машин на метан.

Історія ЛіАЗа

Але спочатку трохи про сам автобус. 110-місний ЛіАЗ-677 випускався у містечку із бешкетною назвою Лікіно-Дульово у Підмосков’ї. Це була одна з наймасовіших моделей у світі – у 1967–2002 рр. випущено близько 200 тис. екземплярів. Майже унікальний для світового автопрому випадок: через великий тираж автобус складали не на стапелях, як зазвичай, а на конвеєрі.

Через фізичний знос у мегаполісах ЛіАЗам сьогодні важко, але в таких містах як Олександрія вони сприймаються органічно. У тому числі і пасажирами

З технічної точки зору “677-й” мав багато цікавих, якщо не новаторських рішень. Комфортна пневматична (згодом пневморесорна) підвіска, автоматична (!) гідромеханічна коробка передач, низька підлога у задній частині кузову (для суто міської версії без літери Б), гідропідсилувач керма.

Безумовна перевага ЛіАЗа перед усюдисущими маршрутками – простір у салоні. Тому “677-мі” і залишаються у строю

Враження-1

Молодший у групі: Незвично було підніматися сходинками на передній накопичувальний майданчик. І на сидіннях доводиться височіти над дорогою, як в екскурсійному автобусі. У салоні затишно через закруглені скати даху і невелику площу скління, опалення ефективне. Всередині малувато поручнів, але виручають ручки на спинках сидінь – міцних, як турники на спортмайданчику. Дуже здивував акустичний комфорт у салоні, адже двигун розташовано у салоні – і його чути не дужче, аніж в сучасних міських машинах подібного класу. Навіть коли водій на стоянці відкрив капот, щоб показати нам двигун, працюючий на холостому ходу мотор не створив великого дискомфорту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як ми купували ретро: Wartburg на маршруті 400 км

Старший у групі: Приємно пригадати дитячі враження і порівняти їх із досвідом поїздок у сучасних автобусах. Сказати чесно, принципової різниці не побачив, хіба що нинішні машини більш просторі, принаймні, сприймаються такими. На даному екземплярі не зберігся один з ключових елементів ЛіАЗу – скло, яке відокремлює кабіну водія від пасажирського салону. Всі хлопчаки любили сидіти біля нього на правому повздовжньому дивані, щоб дивитися на дорогу і на роботу водія. І те скло створювало дивовижне відчуття акваріуму, відстороненості, адже ти бачив дорогу через два величезні вікна.

Салон ЛіАЗ-677 вважався 110-місним, але місць для сидіння у міській версії – лише 25

Мушу сказати, що даний автобус вразив технічним станом – навіть на нерівностях не гримів заднім мостом, як це бувало на ЛіАЗах мого дитинства. Немає у цього екземпляру і характерної відмінності усіх цих машин – “дзвону скляних пляшок”, який видає опора проміжного кардана біля коробки-автомата. Справа у тому, що трансмісія у цього автобуса неоригінальна, замість коробки-автомат стоїть “механіка”, і цей кардан відсутній.

Підлога ЛіАЗа не могла бути низькою, адже під нею розташовувалося чимало агрегатів

Конкретний екземпляр

Автобус, який 13 березня катав нас по 9-му маршруту, був останнім з олександрійських ЛіАЗів, який їздив з рідним “автоматом”. Минулого року на нього встановили звичайну 5-ступеневу механіку від ЗІЛ-130. За словами водія, рідна АКП геть не відповідала сучасним умовам: дуже підвищувала витрату пального та була дорогою в обслуговуванні, зокрема, через дорожнечу оливи.

Більшість ЛіАЗ-677, що збереглися до нашого часу, вже втратили свою автоматичну трансмісію. Кулісу “механіки” від ЗІЛ-130 кріплять просто до двигуна

7,0-літровий 8-циліндровий бензиновий двигун ЗІЛ-375, запозичений у шестиколісного всюдихода “Урал-375Д”, на своєму місці, але працює здебільшого не на бензині, а на газі метані. Балони ГБО вдало сховані під підлогою.

Свого часу ця модель автобуса працювала буквально у кожному місті СРСР – якщо не на маршруті, то бодай у якості службового транспорту на якомусь промисловому підприємстві. Сьогодні у робочому стані їх залишилося небагато, певно, сумарно кілька десятків штук. Олександрія – одне з трьох міст у світі, де ця машина використовуються на регулярних маршрутах, в деякі дні на вулиці виходить чотири “677-х” і один залишається на чергуванні в якості підміни.

Наш ЛіАЗ родом з країни, якої вже давно немає – але попри це, сучасний GPS-додаток для пасажирів відображає наш рух по маршруту

Враження-2

Молодший у групі: Сподобався комфорт на нерівній дорозі – підвіска ковтає і великі, і малі ями. Маршрут, на якому ми каталися, взагалі проходить по околицях міста, по таких собі вуличках, і я просто не можу уявити, як би тут показала себе будь-яка сучасна низкопідлогова модель. До речі, в ЛіАЗ-677 ззаду підлога нижча, ніж спереду, тож там заходити і сходити ззаду зручніше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був перший ЛАЗ: дивуємося разом

У якості розплати за комфорт і витривалість ходової кузов дуже хилиться у поворотах, причому з вулиці це має вигляд більш загрозливий, аніж зсередини. А ще мій старший колега показав мені цікавий атракціон, навчив гойдатися в такт розкачці корми на задньому майданчику – поручень під заднім вікном як спеціально там зроблено, щоб за нього при цьому триматися.

Старший у групі: Ми каталися не в годину пік і маршрутом, який мало затребуваний узимку, тож у салоні було небагато пасажирів. Сидінь багато, вони зручні і є навіть вибір, сидіти вперед обличчям чи боком в сторону руху. Але на моїй пам’яті в ті часи, коли ЛіАЗи були молодими, вони часто були забиті людьми під зав’язку. І тоді на зупинках при посадці і висадці часто виходили затримки через високу підлогу. Певно, це один з реальних недоліків ЛіАЗа перед сучасними аналогами.

Одна з характерних рис ЛіАЗа – сильні крени кузова в поворотах. Це зворотній бік м’якої комфортної підвіски

Показово, що вулицями цього міста ходять більше двох десятків більш-менш сучасних MAN`ів та Neoplan`ів – і вони цілком мирно уживаються з раритетами радянського періоду. Нарешті, в Олександрії нам розповіли, що за останні два-три роки кілька ЛіАЗів з міста поїхали до Києва та Запоріжжя, щоби стати там музейними експонатами. Що ж, для тих автобусів це гідний вінець багаторічної кар’єри – а решта машин поки що вірою і правдою служать жителям міста.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким був гібридний автобус ЛАЗ