Вантажний ЛуАЗ, якого ми не бачили 

Спочатку був НАМІ-049 “Вогник” (1958 р.). Його було задумано як заміну важкому мотоциклу, тому в його розробці брав участь не лише автомобільний НДІ під назвою НАМІ, а й Ірбітський мотозавод.

Машина вийшла не просто цікава, а з перспективою серійного виробництва, але підвів її мотоциклетний двигун (0,75 л, 22 к.с.) – слабкий та архаїчний. Тому для подальшого розвитку “Вогника” передали туди, де був більш підходящий силовий агрегат – на Запорізький автозавод.

“Цілина” фактично була вантажівкою на агрегатній базі першого “Запорожця”. Її 26-сильний двигун потім перейшов під капот “горбатого”.

У Запоріжжі створили “Волинянку” ЛуАЗ-969, яка до передання на виробництво в Луцьк називалася ЗАЗ-969. Але перед ним була ще одна цікава машина, про яку ми хочемо сьогодні розповісти.

Читайте також: Історія “Запорожця” – ЗАЗи, яких ми ніколи не побачимо

Батько-“Запорожець”

Ідея зробити з легкового “Запорожця” щось більш практичне не давала спокою конструкторам протягом всіх 1960-х років. Були цілком успішні спроби, деякі з них виявилися в ланцюжку еволюції машин позашляховика ЛуАЗ-969 та амфібії ТПК. Створений у 1961-му НАМІ-049А “Цілина” був одночасно і вантажівкою-пікапом, і донором нової трансмісії 4х4.

Щоправда, автори проекту подавали його ширше: як “сільськогосподарську модифікацію автомобіля “Запорожець”. І так би воно й вийшло, якби всі плани збулися.

Великий оригінал

Автомобіль “Цілина” мала передньомоторне компонування. Розташований під напівкапотом короткий мелітопольський двигун від “горбатого” (форсований!) через майже стандартну “зазівську” коробку передач приводив у рух передні колеса.

Мінівантажівка “Цілина” на базі “Запорожця” хоч і була лише прототипом, мала цілком завершений дизайн.

Але трохи хитрощів в МКП таки було. По-перше, з неї зробили вивід обертового моменту на задню вісь, що дозволило обійтися без роздаточної коробки. А по-друге, з’явилася додаткова передача – не п’ята, а максимально потужна, немов “мінус” перша (число 6,73:1). Нагадаємо, що така схема прижилася і використовується на всіх серійних ЛуАЗах.

Привід на задню вісь можна було підключати та відключати з водійського місця, біля кожного з коліс був редуктор (1,39:1), який підвищував тягу і збільшував кліренс до рекордного значення 300 мм. В конструкції трансмісії застосовувались найпростіші шарніри – гумові муфти та стандартні кардани від “Запорожця”.

Читайте також: Двигун позаду: якими були реальні конкуренти “Запорожця”

Усі колеса мали незалежну підвіску на торсіонах, теж надалі відтворену на серійних ЛуАЗиках. Така конструкція забезпечувала динамічний хід колеса вгору-вниз аж 200 мм, що дуже допомагало на бездоріжжі. Для порівняння, цей параметр у Fіat 600, якому часто приписують титул прототипа для “горбатого”, становив лише 40 мм.

Не дуже зрозуміло, чому у прототипа “Цілина” з тим самим мотором МеМЗ-966 ніс був коротший, ніж потім вийшов в ЛуАЗ-969.

Характеристики НАМІ-049А “Цілина”

Вдало!

Вантажівка “Цілина” дала змогу відпрацювати кілька технічних ідей, які потім були використані на кількох серійних моделях ЗАЗу та ЛуАЗу, у тому числі й більш потужний та витривалий двигун. Якщо придивитися, вона виявилася майже готовим ЛуАЗ-969, хіба що “ніс” не був таким довгим.

Проте не всі плани інженерів були реалізовані. Так, машина в цілому планувалася як більш універсальна, такий собі багатоцільовий автомобіль-мотоблок. Після встановлення спереду на двигун муфти відбору потужності він міг би приводити в дію цілий набір агрегатів. Наприклад, компресор, різного роду помпи, вакуум-систему доїльного апарату, пилораму, обприскувач, стаціонарне сільгоспобладнання, зварювальний апарат тощо. Можливо, такий функціонал був “похований” через те, що за радянського устрою економіки подібні можливості не були б затребувані.

НАМІ-049А “Цілина” планувався не як звичайний автомобіль, а як багатофункціональний механізований помічник для селян та комунальних служб.

“Цілина” і наші дні

Концепція практичної надкомпактної вантажівки, подібної до “Цілини”, жива і сьогодні. В першу чергу – в густозаселених країнах Азії, де поширені дрібні приватні господарства і є потреба в перевезеннях малих партій вантажів.

Зокрема, в Японії подібні машинки – невід’ємна частина сільського пейзажу. Причому ці малюки часто виїздять на поле просто до грядок, щоб отримати з них зелень та свіжі овочі і вивезти їх безпосередньо до торгових точок у найближчому місті. Наприклад, подібні 660-кубові моделі (у тому числі 4х4!) є в каталогах усіх японських виробників: Honda Acty, Daihatsu HiJet, Mitsubishi Minicab, Suzuki Carry, Nissan Clipper, Subaru Sambar... За інших, більш сприятливих умов, цей перелік цілком міг би бути поповнений і ЛуАЗівською моделлю.

Читайте також: Невідомі вантажівки "Запорожець": якими вони були