Альтернативні двигуни: на чому працюють автомобілі без бензину

Хочемо звернути увагу, що у нашу добірку потрапили не лише архаїчні силові агрегати столітнього віку, а й більш свіжі конструкції, основані на більш-менш сучасних технологіях. Тобто можна припустити, що неспроможність деяких альтернативних моторів насправді не така вже й реальна.

Людство не відразу зрозуміло, що масовий автомобіль повинен мати бензиновий ДВЗ. Однією з реальних альтернатив на початку ХХ ст. вважався паромобіль

Парові автомобілі

Так, енергією пари приводилися в рух не лише пароплави і паровози. Автомобіль з паровим котлом заправляли вугіллям, дровами, спиртом або… гасом чи бензином. Їздили такі машини швидко (200 км/год – не межа) і безвідмовно, оскільки мали нескладну конструкцію у порівнянні з ДВЗ. Використовували парові авто аж до середини ХХ століття, в першу чергу завдяки таким перевагам, як проста трансмісія та невибагливість до якості пального.

Читайте також: Коли мало бензину: альтернативу автомобілю в умовах війни

Але, врешті-решт паровики пішли у відставку не через незадовільні експлуатаційні характеристики, а через некомфортність використання: значну паузу перед стартом двигуна, велику витрату води, та необхідність часто чистити колосники. В умовах дефіциту бензину цими недоліками можна було б поступитися, але розгорнути випуск парових машин сьогодні навряд чи зможе будь-яке підприємство.

Найкращі парові авто з успіхом конкурували з машинами з двигунами внутрішнього згорання. Але такі паровики споживали вже не дрова, а гас.

Електричний привід

Більше ста років тому, на початку автомобілізації електромобілі давали велику фору тендітним візкам з бензиновими моторчиками. Але у 1910-20-ті роки електромобілі остаточно програли бензиновим через вади батарей. Ця ж причина стоїть на заваді масового поширення “електричок” і сьогодні, тим більше що сучасні акумулятори ще й досить дорогі.

Може здатися дивним, але на початку ХХ ст. електромобілі практично на рівних конкурували з бензиновими машинами – майже як у наші дні.

Стосовно нинішньої воєнної ситуації можна зазначити, що за великого бажання можна сконструювати – навіть власними силами! – електротранспорт не на модних літій-іонних батареях, а на більш доступних свинцево-кислотних, подібних до звичайних стартерних АКБ від бензинових та дизельних автівок.

Супермаховик

З транспортними засобами з маховичним двигуном багато експериментували у 1980-ті. Елементарна за конструкцією система передбачає накопичення енергії на борту авто в маховику – масивному дискові, який попередньо треба розкрутити до високих обертів (до десятків тисяч на хвилину). Завдяки особливим магнітним підшипникам маховик доволі довго зберігає кінетичну енергію, яка через механічну або електричну трансмісію передається до ведучих коліс.

Маховичний транспорт використовує енергію, накопичену не в батареї, а у масивному маховику, що обертається з великою швидкістю. Привід на колеса буває різним.

Але широкого практичного поширення махомобілі не набули, в першу чергу через малий запас ходу і потребу в особливій інфраструктурі для “заправки”. Хоча в інших видах транспорту (наприклад, у космосі) та у промисловості маховики застосовуються.

Цей локомотив підзаряджав свій маховик протягом 2,5 хвилин, а потім міг тягнути вагонетки протягом 30 хвилин.

Пневмодвигуни

Двигун пневмокара приводиться у дію стисненим повітрям, закачаним у балони на борту авто. Для заправки повітромобіля достатньо звичайного компресора. Цей мотор простий конструктивно, але головна проблема таких машин – невеликий, від кількох десятків до двох сотень кілометрів, запас ходу. Який лімітується кількістю і вагою балонів для стисненого повітря.

Читайте також: Як зробити авто на дровах: машини-газгени

Проте, є обмежені локації, де спецмашини з пневмодвигунами успішно використовуються. Крім того, у невеликій кількості в Індії випускалися та експлуатуються компактні легкові автомобілі на стисненому повітрі – компанія Tata готувала їхній випуск кілька років.

Індійські пневмомобілі Tata Mіnіcat та Citycat проїжджають 200 км на одній заправці повітрям. Компресор вмонтований, є версія з додатковим бензиновим мотором – для далеких поїздок.

Педальний привід

Фактично це велосипед з кабіною, яка закриває водія та єдиного пасажира від негоди і гарантує їм зручну посадку в кріслах. Крім того, саме сидіння зі спинками забезпечують більш вигідне використання енергії людських м’язів. Промислове виробництво цього транспорту зорієнтоване в першу чергу на розважальну галузь, але численні ентузіасти по усьому світу майструють собі веломобілі для щоденних поїздок. Найчастіше для цього достатньо мати один-два велосипеди, умілі руки та невеликий запас загальнодоступних матеріалів.

Сучасні веломобілі крім педалей мають електропривід. В залежності від моделі запас ходу сягає 50 – 100 км, ціна в районі 3 – 4 тис. євро.

Сучасні технології у вигляді недорогого комплекту велосипедного електроприводу дозволяють перетворити педальний автомобіль на такий собі гібрид, який їде і на м’язовій силі, і на електротязі. Єдина серйозна проблема, яка чекає самодіяльного творця веломобіля – естетичне виконання кузову.

Газогенератор

У скрутні часи в багатьох країнах світу звичайні автомобілі переводили на роботу на генераторному газі. Причому газ цей генерувався безпосередньо на борту автомобіля або на причепі, який тягнувся позаду. Суть газгена проста: дрова або вугілля, підпалені у посудині особливої форми, виділяють горючий газ, який подається у двигун замість бензину.

У багатьох країнах в скрутні часи автомобілі і автобуси масово переводили на дрова. Фото зроблено в Швеції 1940 року.

Певних незручностей водій при цьому зазнає: заправки кожні 100 км, падіння потужності, необхідність очищувати топку та колоти дрова для “заправки”. Але десятки тисяч французів, німців, іспанців, британців, португальців та наших співвітчизників завдяки газгенам під час Другої Світової війни отримували можливість їздити у своїх справах за умов дефіциту бензину.

Хочеш кататися на дровах або вугіллі замість бензину – маєш навчитися вичищати топку та заправляти її паливом.

В конструкції генератора немає нічого складного, тому їх можна виробляти не те що на будь-якому заводі, а й у колгоспній майстерні. В Україні успішно працює кілька вдало реалізованих проєктів автомобілів с газогенераторним устаткуванням – але не промислових, а саморобних.

Рекомендація “Авто 24”

Як бачимо, цілком автономних проєктів серед відібраних нами “небензинових” машин не багато. Більшість з них потребує створення певної інфраструктури для більш-менш безпроблемної експлуатації або як мінімум вимагає від експлуатанта великих клопотів та зусиль. Однак, врешті-решт будемо сподіватися, що проблеми з нафтовим пальним не будуть тривалими, і вже скоро бензин та дизпаливо повернуться на АЗС, а ми повернемося до свого звичного автомобільного способу життя.

Читайте також: Як економити бензин в умовах війни