Тест-драйв "Моргуновки" С-3А: велич найменшого

Насправді, у найменшого автомобіля з нашої історії була ще одна характерна риса: його не можна було придбати за гроші. Тому що держава видавала його людині безкоштовно. Адже це була машина для інвалідів – людей, як тепер кажуть, з обмеженими фізичними можливостями.

Серійні С-3А не фарбували у такі яскраві кольори, але якщо машину відновлюють “для душі”, то чому б і ні?

І ще одна деталь, про яку слід чесно сказати з самого початку: це не зовсім автомобіль. Офіційно це мотоколяска, для керування якою достатньо прав мотоциклетної категорії А, а то й спеціальної “мотоколясочної”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 60 років “горбатому”: звідки взявся “Запорожець”

І це при тому, що в С-3А (1958 – 1970 рр.) повний комплект коліс – чотири на місцях і одне у багажнику, повноцінний кузов з двома дверцятами і справжнісінький диван для пасажирів. Щоправда, малувато циліндрів у двигуні (один), місць для людей (два) і кінських сил під капотом (вісім). Так, і двигун при цьому – мотоциклетний, від ІЖ-49 з об’ємом 350 куб.см.

Взагалі на мотоколясках швидко не їздять, але насправді вона дещо може

Тепер щодо імені. СМЗ розшифровується як Серпуховський мотоциклетний завод (автомобільним заводом він стане лише у 1995 р.), С-3А треба читати як Ес-три-а, де С означає Серпуховська, цифра 3 – порядковий номер моделі, а літера А – її першу модифікацію. Були версії С-3 і з іншими літерними індексами, одна з відмінностей – розташування органів керування. Базова модифікація “А” призначалася для людей, ноги яких не працюють або відсутні, тож управління акселератором і зчепленням було виведено на кермо, важіль гальм височів праворуч від нього – під праву руку, поряд з “селектором” коробки передач.

А в народі автомобільчик називали і називають “моргуновкою” – за те, що в одному культовому фільмі на ньому їздив кремезний “інвалід” у виконанні артиста Є. Моргунова.

Реставрація

Знайти сьогодні С-3А у будь-якому стані – неймовірна вдача, адже у більшості випадків вони не належали користувачеві: власником був місцевий “совбез” (державний орган соцзабезпечення), який кожні 3 три роки міняв людині машину на нову. А стару забирали на утилізацію, у кращому випадку – віддавали у технічні гуртки Палаців піонерів, де хлопчаки майстрували з них різного роду транспорт: авторолери, багі, міні-трактори тощо.

Історія реставрації даного екземпляру зайняла цілий фотоальбом

Власник цього екземпляру Іван Берінчик придбав рештки мотоколяски на черметі і відновлював її три роки. З рідних деталей цілою йому дісталася тільки кришка багажника, решта “кузовщини” зроблена практично заново. Іван брав новий лист металу і вигинав, вальцював, вистукував – фактично заново формував крила, двері, боковини, капот двигуна. Але що цікаво – у кожній деталі обов’язково використовував вцілілі фрагменти рідних частин, вварюючи їх і ретельно маскуючи стики.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Made in Lviv: Коли ЛАЗ був найкращим європейським автобусом

Нечастий випадок – реставратор відновив в оригіналі не лише зовнішність, а й ходову частину. Силовий агрегат також вдалося відновити рідний: “іжевський” двигун, коробку передач, задній міст із реверсом і напівосями. Цікаво, що передачі у С-3А перемикаються секвентально, як у сучасних коробок типу тіп-тронік – штовхаєш важіль або тягнеш його на себе, і передачі одна за одною змінюються вгору або вниз.

Незважаючи на сутність призначення, машинка не позбавлена певного стилю

Коли ця машина була відреставрована, вона не зайняла почесне місце у музеї, і у вітальні завзятого фаната ретро її теж не встановили. Машинку почали експлуатувати, хоча і не щодня, але регулярно. Власник часто виїжджав нею на променади у місто і за місто, а ще катав на ній дітей у вихідні і святкові дні. Не пропускав автомобільчик і різного роду фестивалі техніки і ретрошоу.

Так тривало кілька років, аж поки власник не вирішив нарешті встановити двигун, більш комфортний для активної експлуатації. Був придбаний 350-кубовий мотор Lifan потужністю 15 к.с., який в парі з варіатором від снігоходу “Буран” помістився під рідним капотом.

Силовий агрегат конструктори розмістили у кормі. Реставратору вдалося “непомітно” замінити його на сучасний агрегат

І що цікаво – повернути назад рідний агрегат можна за годину-півтори, адже і він, і новий “китаєць” витягуються з машини одним модулем разом з трансмісією і універсальним підрамником. Сучасний агрегат з його “автоматом” – для приємних “покатушок”, оригінальний мотор – для демонстрації в колі щирих шанувальників ретро.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 60 років тому випустили перший “Запорожець”: яким він був

А ще на машині зараз стоять нерідні колеса – власник замінив штатні, жорсткі і шумні шини 5,00х10 на сучасні радіальні.

Всі кузовні панелі довелося виготовляти заново. Важко повірити, але бампер також цілком саморобний

Тест-драйв С-3А

У день тесту нам трохи не пощастило – під капотом С-3А саме був встановлений 15-сильний Lefan. Тому оцінити всю красу роботи підрульовими важелями нам не вдалося, як і “насолодитися” безперервними перемиканнями передач слабенького іжевського агрегату. Але С-3А сподобалася нам не тому.

Незважаючи на весь шлейф іронії і зневаги, мотоколяска виявилася справжнім автомобілем, хоча і невеликим. По-перше – у “моргунівці” не тісно! Звісно, це не сучасний “гольф-клас”, крісло назад не відсунеш і ноги вперед не витягнеш, але двоє дорослих дядьків, один з котрих міг би позмагатися у комплекції з самим Моргуновим, помістилися на диванчику “інвалідки” без проблем.

В салоні не так вже й тісно для двох осіб. На торпедо все по-дорослому: прилади, вимикачі, бардачок

Зовсім незвичні відчуття, коли, сівши на сидіння, закриваєш за собою двері. Легкі і невеликі, вони навішані на задніх шарнірах, і трохи дивно бачити перед собою замок дверей.

Керується С-3А цілком адекватно. Кермо легке, і не те щоб гостре, але точне і аж ніяк не розхлябане. Причому навіть якщо маневрувати на надмірній швидкості, ані кренів, ані інших загрозливих відчуттів не виникає. З іншого боку, торсіонна ходова дивує комфортом: навіть на старовинній бруківці хід залишався м’яким і плавним.

Зазначимо, що і на нашу думку, і на думку власника, певну роль тут грають сучасні радіальні шини від “Оки” (яку, до речі, виготовляли на тому ж заводі в Серпухові). З неприємного – незвичні для сучасних машин повздовжні клювки-розгойдування на хвилях асфальту, що пояснюється короткою базою.

Фари із 6-вольтними лампами світять не дуже. Електромоторчик єдиного двірника продубльовано ручним приводом

Звісно, на максимальній швидкості доводилося уважніше слідкувати за курсом, але не тому, що машина починала рискати (вона якраз залишалася стабільною), а через незвичність відчуттів. Адже не кожного дня доводиться нестися шляхами на 60 км/год у чомусь, що зовні нагадує мультяшну машинку з дитячого атракціону…

Дах у “моргуновки” складний, і скориставшись нагодою насолодитися останнім осіннім теплом, ми каталися на С-3А у форматі кабріолету. Дверне скло з рамками і доволі високе лобове скло захищають від вітру, маленьке, іграшкове кермо спрямовує слухняну машинку за твоїм бажанням, перед тобою округлий капот із окремими фарами, веселе стрекотання моторчика, жодних проблем з оглядом… І раптом ти думаєш: а чому сьогодні таку не можна купити в магазині? Іронія долі у тому, що цього не можна було зробити і півстоліття тому, в роки виробництва С-3А.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому “Запорожець” краще іномарок