Чому ЛуАЗ обходив у багнюці УАЗики?

Ми не будемо тут стверджувати, що ЛуАЗ-969 однозначно кращий на багнюці за старого вояку УАЗа. Але ж ніхто не буде заперечувати, що в багатьох випадках “Волинянка” виявляється таки кращою. Та сама, маленька, шумна і дешева – як таке врешті-решт може бути?

ЛуАЗ-969 створили на основі армійської амфібії ТПК, тому зовні він вийшов не дуже естетичним. На фото – пізня версія ЛуАЗика з індексом 969М.

“Авто 24” спробував розібратися з позашляховими якостями луцького всюдихода – і знайшов чимало цікавого і незвичного у його конструкції.

Читайте також: Чому не почали виробляти нову "Волинянку" ЛуАЗ-1301

Концепція ЛуАЗика була заплутаною: конструктори мали завдання зробити машину з надзвичайною прохідністю, але з невеликими габаритами. Плюс до того ж – на агрегатах існуючих на той час серійних моделей. І впоралися, адже автомобіль вийшов багато у чому унікальний. Цього разу ми поговоримо лише про ті особливості, які дали “Волинянці” її неймовірну прохідність.

Більшість агрегатів всюдиходів ЛуАЗ запозичені в інших масових автомобілів, що пояснює довге життя моделі. Виняток – деталі підвіски та трансмісії

Маса

При тому, що ЛуАЗ-969 був (та власне і є!) справжнім позашляховиком, він вийшов доволі легким – має споряджену масу 960 кг. І при цьому бере 400 кг корисного навантаження. Завдяки скромній вазі він менше загрузає у рихлому грунті та снігу, а це уже важливо для машини подібного класу. У випадку ж, коли машина таки почне “сідати”, допоможе майже цілком гладке днище. На відміну від того ж УАЗика та інших конкурентів, у луцького автомобіля ходова частина має торсіонну підвіску, через що знизу немає виступаючих елементів на кшталт ресор, важелів. Елементи трансмісії теж не виступають вниз.

Трансмісія

Спрощено кажучи, секрет ЛуАЗа – не в якійсь одній його якості, а в комплексі технічних рішень, і трансмісія – лише одна зі складових. Отже, у машини всі ведучі колеса, але ви здивуєтеся, коли дізнаєтеся, що власники користуються режимом 4х4 не часто. Річ у тому, що постійний привід у 969-го – на передню вісь. При розташуванні двигуна у передньому звисі – тобто спереду передніх коліс – це настільки ефективно завантажувало ведучі “за умовчанням” колеса, що підключати легкий задок водій навіть не встигав: машинка вибиралася з багнюки або снігу на одному лише передньому приводі.

Феноменальна прохідність “Волинянки” пояснюється її військовим походженням: її “батько” ТПК має все для подолання суворого бездоріжжя

Але за потреби привід на задній міст можна активувати – причому одним лише рухом важеля біля основного “селектора”, на відміну від УАЗа, потреби виходити з машини та вмикати “хаби” на колесах немає. Додамо, що підключення другої пари коліс до приводу жорстке, без диференціалу, але це типове рішення для безкомпромісних позашляховиків.

Читайте також: Що спільного у ЛуАЗ і Hummer

На додачу в ЛуАЗа є понижена передача, яка підвищує обертовий момент на колесах і дозволяє долати важкі грунти і глибокий сніг. Для технічних фанатів додамо, що це не понижений ряд всієї трансмісії (типу Low у іномарок), а саме одна “повзуча” передача – так би мовити, “мінус перша”, нижча за неї. Це рішення, зумовлене виробничими нюансами ЛуАЗа, і сьогодні зустрічається на деяких кросоверах, з тією відмінністю, що активується вона зараз не окремим важелем, а загальним важелем МКП.

Трансмісія ЛуАЗика має: привод 4х4, понижену передачу, блокування заднього диференціала. Колісні редуктори забезпечують кліренс 280 мм

На цьому арсенал трансмісії ЛуАЗа не вичерпано: на відміну від УАЗика, у “Волинянки” є блокування диференціалу задньої осі. Якщо одне з задніх коліс почне буксувати (а це ймовірно за “луазівської” малої завантаженості задньої осі), то блокування залишить у дії друге колесо. І скромний досвід журналістів “Авто 24”, і багатий досвід луазоводів, свідчить, що потреба активації блокування дифа задка виникає дуже і дуже нечасто – машині достатньо інших засобів.

Ходова і геометрія

ЛуАЗ-969 в усіх своїх модифікаціях – один з небагатьох позашляховиків свого часу, що мав цілком незалежну підвіску. Це дозволяло йому на будь-якій дорозі діставати шинами до грунту – колеса не вивішувалися і не буксували. Для невеликих коліс 13-го розміру це важлива якість, і підтримувати її допомагають колісні редуктори.

ЛуАЗ компактний і легкий, тож йому цілком достатньо двигуна від “Запорожця”. Більше того, через надмірний обертовий момент на колесах йому часом бракує зчіпної ваги

Розташовані біля кожного колеса, ці редуктори забезпечують машині рекордний кліренс 280 мм – такого немає навіть в того самого масового УАЗика, який має лише 220 мм. Для справедливості скажемо, що в УАЗів теж можуть бути колісні редуктори, але вони зустрічаються лише на деяких спеціальних армійських комплектаціях, і з ними кліренс сягає 300 мм.

Двигун

Сорока сильний двигун ЛуАЗа – одне з його слабких місць.: власникам не подобається невеликий ресурс мотора. А ось щодо потужності – її машині в цілому вистачає, навіть ранні версії з мотором в 30 к.с. цілком задовольняли пересічних користувачів. Найбільш поширений на цій моделі 1,2-літровий мотор в 40 к.с. свій обертовий момент у 75 Нм видає на невеликих обертах 2200 об/хв. Це дуже зручно для руху важкими шляхами, і великою мірою саме завдяки цьому машина має такі видатні якості не бездоріжжі.

Чотирициліндровий V-подібний мотор висить спереду передньої осі – саме тому ЛуАЗ у багні часто обходиться без підключення приводу задніх коліс

Рекомендація Авто24

Якщо перед вами справді стоїть вибір між “Волинянкою” і УАЗом, зважте на те, що за теперішніх умов це автомобілі різних концепцій. Так, прохідність у них на одному рівні, але УАЗик не лише більш місткий, а більш придатний до регулярної напруженої експлуатації. Він має більший запас міцності та ресурсу, і до того ж до нього простіше підбирати запчастини. Хоча завдання, коли потрібна компактність і можливість “винести” машину на руках в наш час теж трапляються, і тоді “Волинь” буде поза конкуренцією.

Читайте також: Як створювалася армійська амфібія ЛуАЗ ТПК