Різноманітні VW Beetle: несподівані варіанти на тему “Жука"

Певно, вже з півстоліття нікого не дивує, що на базі популярної легкової моделі випускається кілька варіантів кузова, а то й різні автомобілі: універсали, кабріолети, родстери, компактвени, пікапи… Але 90 років тому все було трохи не так.

VW Beetle конструювали як дешевий сімейний автомобіль, не озираючись на можливість створення інших типів кузовів у перспективі.

Тим більше, що перша модель марки Volkswagen планувалася за суворим технічним завданням (часи тоді у Німеччині взагалі були не з найвеселіших): потрібен повноцінний сімейний автомобіль ціною до 1000 марок, придатний до масового виробництва. Вказана ціна була дуже малою, натомість не накладалося жодних обмежень на конструкцію і технології. Тому що завод під випуск нової моделі мав будуватися з повного нуля.

Читайте також: Як влаштований “Запорожець”

Відповідно, коли геніальний Фердинанд Порше навесні 1934 року взявся за амбіційний для інженера проект автівки, він думав не про її перспективи як бази для інших кузовів, а в першу чергу про собівартість. Щоправда, про варіант адаптації його майбутнього дітища на війні він знав відразу…

Яким був Volkswagen Beetle

Для свого часу майбутній “Жук” мав чимало новацій. Так, замість міцної рами у нього було несуче дно, на яке зверху ставився кузов, який теж частково виконував силову функцію.

Першу модель майбутньої марки Volkswagen проєктували з чистого аркуша. Все було підпорядковано зниженню собівартості при збереженні надійності.

Двигун об’єднали в один блок з трансмісією, він кріпився ззаду. Спереду ставилася торсіонна передня підвіска, яка теж являла собою окремий єдиний модуль, до якого входило також рульове управління. Всі комунікації (дроти, троси та трубопроводи передком і кормою проходили центральним тунелем. Пороги з боків днища крім силової функції служили повітропроводами системи опалення, ними тепле повітря прямувало від двигуна до кількох точок салону.

Двигун 1,1 – 1,2 л (25 – 30 к.с.) був спроєктований спеціально під цей автомобіль і під заднє розташування – плаский чотирициліндровий опозитник з повітряним охолодженням, без вразливих та громіздких трубопроводів з радіатором. Єдина висока частина двигуна – дефлектор вентилятора – була розташована з переднього краю, ближче до високої частини підкапотного простору.

Партнер проєкту Авто24

Оливи та мастила Wolf Lubricants забезпечують найвищий рівень якості та ефективності автомобільних двигунів, а також інших автокомпонентів, які потребують змащування. Адже досвід роботи компанії у своїй галузі – більш ніж 60 років.

VW Type 82 Kübelwagen (Кюбельваген) (1940 – 1945)

Першою варіацією на тему “Жука” став спрощений армійський автомобіль Type 82. Військовим потрібна була дешева машина високої прохідності на агрегатах цивільного масового легковика – і вони її мали протягом усієї Другої світової.

Дно-платформа отримало легкий відкритий кузов місткістю 4-5 осіб.

На шасі “Жука” напередодні Другої Світової створили утилітарний армійський візок Type 82. Також була версія 4х4 і варіант амфібії.

Польовий армійський автомобіль залишився монопривідним, оскільки всі агрегати залишилися стандартними від легкового VW Type 1. Але для підвищення прохідності конструктори внесли кілька змін. Так, в трансмісію додали колісні редуктори, які підняли кліренс до 28 см і збільшили тягу на ведучих задніх колесах. Диференціал отримав механізм самоблокування, що поліпшило прохідність у багні та снігу. Дно знизу стало гладким, що теж підвищило прохідність, особливо по слабких поверхнях та у глибоких коліях.

Власна маса не перебільшувала 725 кг, мінімальна швидкість – 4 км/год, максимальна – 80 км/год. Результат – дешевий монопривідний автомобіль, за результатами німецьких випробувань, не поступався в прохідності стандартним позашляховикам 4х4. До речі, “кюбель” – похідне чи то від німецького слова балія, чи то від сидіння унітаза.

Після війни модельні ряди розвивалися вже за відомими нам законами. “Народній” марці потрібен був вишуканий продукт для певної романтизації іміджу.

Volkswagen Karmann Ghia Type 14 (1955 – 1974)

Повна протилежність “кюбелю” – стильні купе та кабріолет на платформі Kafer`а. Вишуканий дизайн для неї створили італійці з Carrozzeria Ghia, а кузова складали вручну у німецькому ательє Karmann. Незважаючи на слабенький двигун (34 – 60 к.с.) від прабатька Beetle, автомобіль мав успіх на кількох континентах.

Volkswagen Karmann Ghia мав спортивний образ, хоча насправді таким не був. Але це не завадило його популярності.

Читайте також: Асиметрія: автомобілі з несиметричним кузовом

Мінівен VW Type 2 (1950 – 1975)

Мікроавтобус із задньомоторного легкового автомобіля – це було справжнє диво. Адже розташований на місці вантажного відсіку двигун мав би заважати розміщенню вантажів. Але конструктори змогли створити так званий “низький” варіант опозитника, занизивши кожух вентилятора настільки, що мотор вмістився під підлогою – хоча і відносно високою. Для збільшення вантажного відсіку місця водія та єдиного пасажира змістили вперед, всадовивши їх практично на передню вісь.

На фургончику VW T1 ще раз знадобилися колісні редуктори від “Кюбельвагена”: завдяки ним 25-сильний моторчик “бітла” міг впоратись з перевезенням 700 кг вантажу.

Пікап VW Type 2 (1952 – 1975)

Це взагалі нонсенс – пікап задньомоторного компонування. Але конструкторам Volkswagen після створення фургона Type 2 вже не було куди відступати. Власне, відмінностей від базового фургона було небагато: відсутність даху та рівна підлога вантажної платформи (у фургона в середній частині був “провал”). Була також версія пікапа з дворядною кабіною.
Вантажна платформа пікапа VW Type 2 (він же VW T1) була рівною. Але для цього її довелося підняти на рівень капота двигуна.

Задньомоторний пікап Type 2: ця парадоксальна машина здавалася б невдалим жартом, якби не випускалася протягом 23 років. (фото RM Sotheby’s).

Універсал VW 1500 Type 3 (1961 - 1973)

Взагалі Type 3 створювали як заміну “Жуку”, який, як здалося менеджерам Volkswagen AG на початок 1960 трохи застарів. На заміну “дідусеві” створили нову, сучасну на вигляд машину зі старою начинкою від “Бітла”. З трьох типів кузову – седан, фастбек (з натяком на спорт) та універсал – один вийшов просто шокуючим. Задньомоторний універсал – це було щось. Але ховати мотору підлогу у Вольфбурзі на той час вже вміли добре. Модель випускалася у кількох країнах протягом 12 років і мала успіх. Але на фоні її попередника “Жука” результат був такий собі: після зняття “новинки” Type 3 з виробництва у 1973-му сам “Жук” випускався ще 30 років…

На зміну “Жуку” зробили серію Type 3 з його ж агрегатами, але у сучасному кузові. Універсал теж був у лінійці: двигун вдалося занизити до прийнятного рівня.

Якщо чесно, до цього нашого огляду потрапили далеко не всі автомобілі, які були колись сконструйовані на агрегатній базі Volkswagen Type 1 і випускалися у промислових масштабах. Проте так чи інакше, зрозуміло, що всі ці похідні від VW Kafer – добрий урок усім сучасним інженерам і технологам: як зробити успішний та масово затребуваний продукт з геть непридатного для цього матеріалу. Щоправда, часи та критерії в автопромі помінялися настільки, що цей урок навряд чи може бути затребуваний на практиці.

Читайте також: Не вгадали: машини-помилки