Як раніше обходилися без ременів безпеки, дитячих крісел

Пристрої, які сьогодні рятують життя сотням тисяч людей щороку, колись або були екзотикою, або просто не існували. Як вдавалося обходитися без ременів безпеки, аербегів та дитячих крісел?

У нашому XXI столітті ми сприймаємо ремені безпеки найчастіше як прикру необхідність – відбирають час на пошук замка та пристібання, заважають ворушитися, є приводом для штрафу врешті-решт… Про дитячі крісла годі й згадувати – попри діючі закони, мало не у кожного водія є цілий комплект відмазок, щоб не купувати і не використовувати його.

Аж до кінця 1960-х про пасивну безпеку всерйоз не замислювалися. В рекламі просувалися інші ідеї: простір в салоні, комфорт диванів, міць важкого сталевого кузова.

Читайте також: Ремені безпеки здатні зберегти життя 800–900 людей на рік

Між тим, півстоліття тому передова частина автоспільноти витратила чимало зусиль, аби запровадити на автомобілях для початку хоча б такий елементарний засіб, як паси безпеки. Давалася ця новація непросто – користувачі не хотіли, щоб їх прив’язували до сидінь.

Ремені безпеки

В принципі, ще у 1950-ті автомобілісти вже знали, що таке паси безпеки, були навіть моделі авто, які штатно комплектувалися ними (наприклад, Nash 1949 р., Ford 1955 р., Saab 1958 р. Volvo 1959 р.). Але найчастіше власники просили дилерів демонтувати їх. У 1956 р. лише 2% покупців “Фордів” у США замовляли опціональні паси безпеки.

Нормальна аж до 1960-х років тема: діти, які вільно пересуваються салоном під час руху. Автовиробники стимулювали цей мотив, нахваляюючись запасом простору в інтер’єрі.

Ford Motor тоді взагалі добряче витратилася на заходи безпеки, створивши цілу програму опцій Lifeguard Design (рятувальний дизайн): поясні ремені, м’які накладки панелі приладів, кермо з заглибленою маточиною. Але попиту цей пакет у 1950-ті не мав.

Читайте також: Що буде, якщо в аварію потрапить дитина без автокрісла

Негативне ставлення до опцій безпеки особливо яскраво проявлялося в Америці, де тоді пропагувався культ волі з автомобілем в якості її інструменту. А яка ж може бути воля, якщо тобі не дозволяють вільно переміщатися просторим салоном шестиметрового “дредноута”, та ще й припинають пасом до одного місця? Для чого тоді це скло по колу кабіни та м’які тримісні дивани в інтер’єрі?

Діти впереміш з валізами – типова картина середини минулого століття. Про те, що треба фіксувати і малюків, і вантаж, ніхто навіть гадки не мав

У свідомості автомобільної громадськості тоді панувала думка, що для захисту людей в машині достатньо запасу міцності кузова. І чим більше автомобіль, тим краще у цьому плані.

Про те, що незафіксовані тіла водія та пасажирів всередині міцного кузова просто розбиваються в деталі інтер’єру, тоді знали лише фахівці. Але з часом громадську думку вдалося зламати – вже у середині 1960-х з’явилися перші закони щодо вимог безпеки автомобілів, а на початку 1970-х парламенти провідних країн світу почали приймати закони про обов’язкове використання ременів безпеки.

Дитячі автокрісла

Аж до середини минулого століття вважалося, що тримати дитину міцніше, ніж рідна мати, не зможе ніхто. Аж поки не вдалося довести, що насправді саме людина, яка тримає малюка на руках, і вбиває його, притиснувши масою свого тіла.

Універсал на базі величезного рамного “дредноута” вважався практичною сімейною машиною саме через можливість “заселити” його дітьми, не обмеженими у пересуваннях салоном.

Перші спроби всадовити дітей у спеціальні пристрої стосувалися не стільки безпеки, скільки потреби обмежити пересування малечі по салону – щоб вони не заважали батькові або матері вести машину.

Ящики, підставки, стільчики, трубчасті бар’єри, ремінні конструкції на зразок кінської збруї – ці експерименти врешті-решт призвели до створення утримуючої захисної конструкції нинішнього типу.