Світ ще не бачив нічого подібного до КрАЗ-256Б1-030. Задовго до того, як виробники навчилися бронювати кузови й кабіни армійських автомобілів, у Кременчуку почали вкривати місце водія вантажівки неймовірним захистом.
Але це була не звичайна броня, а дещо складніше. І причина була страшнішою, аніж несподіваний обстріл із засідки: радіація – потужний і невидимий ворог, зброя масового ураження. Певно, це була єдина у світі модель самоскиду із протирадіаційним захистом, причому – модель серійна, із власним заводським номером.
В герметичній кабіні КрАЗа-ліквідатора аварії на ЧАЕС всі механічні приводи замінили на пневматичні та гідравлічні. (Фото з книги "Автомобили-самосвалы КрАЗ")
Коли нічний вибух розкидав по території ЧАЕС уламки реактора й шматки графіту упереміш с бетонними брилами, відразу постало питання: чим все це вивозити. Певно, спочатку намагалися робити це звичайними самоскидами, адже замовлення на захищений спецавтомобіль надійшло на Кременчуцький автозавод майже через місяць після аварії – 22 червня 1986 р. Конструктори відразу взялися за справу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: КрАЗ з двох половинок: забута модель 6434
За основу взяли серійний самоскид КрАЗ-256Б1, добре відпрацьований у виробництві. Була важлива витривалість та безвідмовність машини, адже приділяти особливу увагу сервісу та тим більше ремонтам в умовах високої радіації ніхто з експлуатантів не збирався.
Перший зразок КрАЗ з радіаційним захистом був готовий вже 10 липня – через 18 діб після отримання замовлення
Захист від радіації був потрібен лише водієві, тож почали проєктувати “броню” саме для кабіни. Цікаво, що спочатку захисна свинцева капсула для водія мала бути замаскованою, схованою усередині рідної кабіни. Нічого дивного – в СССР було заведено приховувати усі великі неприємності, від падіння літаків до масштабних техногенних катастроф.
Спроєктувати одномісну рубку зі спеціальних панелей металу для досвідчених інженерів (було створено особливу робочу групу) не становило проблеми. Це була герметична капсула з дверцятами праворуч і двома вікнами – спереду і ліворуч. Згори на неї мали вдягати штатну кабіну з вирізаною підлогою. Але тут зіткнулися з проблемою: на цю штатну кабіну не вдавалося встановити важку і громіздку фільтро-вентиляційну установку (ФВУ) армійського типу, яка мала б подавати очищене повітря під невеликим тиском усередину капсули. Часу на принципове перероблювання штатної кабіни не було, і її вирішили просто не використовувати – захисну капсулу залишили на рамі як є, не прихованою. В результаті просто на ній вдалося закріпити ФВУ.
Захисна капсула зі свинцевих сендвіч-панелей важила близько трьох тонн. Вона була герметична, для дихання водія подавалося очищене повітря (Фото “Грузовик Пресс”)
До речі, наслідок першого техзавдання – дверцята праворуч – так і зберігся на серійних машинах КрАЗ-256Б1-03. Адже у замаскованому варіанті “бронеКрАЗа” водій мав проникати на робоче місце так, щоб “броня” залишилася непомітною. А це можна біло реалізувати лише через своєрідний тамбур на місці пасажирського сидіння.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: .День народження “Дніпра”: як народився перший КрАЗ
Стінки капсули виготовляли зі свого роду тришарових сандвічів – це було два сталевих листи 3 мм завтовшки, простір між якими заливався свинцем. Шар свинцю на підлозі був 3 сантиметри, на бортах – 2,5 см, на даху – 1,2 см.
Вікна були з товстого освинцьованого скла (7,5 см), з постачанням якого на КрАЗ були проблеми. Тому самоскиди першої партії мали лише переднє вікно – складене з двох пакетів розміром 30х30 см кожен. Переднє вікно зверху було прикрито половинкою стандартного лобового скла, на який навіть монтували склоочисник.
Один з КрАЗів на фото має значні пошкодження крила. Чи не поганий огляд з кабіни дався взнаки? Проте в ті дні подібні дрібниці не мали значення
Керувати велетенським самоскидом повною масою майже 25 тонн з одним лише лобовим віконечком було непросто. Але боковий огляд забезпечували сферичні дзеркала, які винесли наперед, на рівень радіатора – щоб вони були у полі зору через лобове скло.
Кременчуцьким конструкторам, крім того довелося зробити кілька серйозних удосконалень. Так, капсула-кабіна важила 3 тони, тому чимало перевантажувала автомобіль на лівий бік. Тож довелося вжити особливих заходів: підсилити у цьому місці лонжерон рами, ресору і навіть влаштувати підрамник. На додаток, допрацювали навіть ліве переднє колесо – конструкцію його диска, а тиск у шині підняли з 6,5 атм до 7,5 атм. Щоб водій у тісній герметичній кабіні міг повертати перевантажені передні колеса, довелося також підняти тиск у системі гідропідсилювача керма на 20%.
Перша версія КрАЗа для Чорнобиля: одномісну капсулу зі сталево-свинцевих панелей намагалися сховати у рідну кабіну. Маленькі дверцята були праворуч. (Фото “Грузовик Пресс”)
А ще, щоб жоден важіль чи тяга не перетинали свинцеві стінки капсули (герметичність!), конструктори переробили всі приводи від важелів та педалей на гідропневматичні та пневмоелектричні. А механізм перемикання передач у роздавальній коробці взагалі ліквідували, назавжди увімкнувши знижену ступінь.
Цікаво, що кожну свинцеву капсулу тестували на предмет надійності захисту від радіації, це робили фахівці Східного Гірничо-Збагачувального комбінату з м. Жовті Води. У місцях, де радіація таки просочувалася, кразівці робили свинцеві накладки.
Як технологічний транспорт, КрАЗ-256Б1-030 не мав держномерів. Але були “внутрішні” номери, та й водії-вахтовики “маркували” машини по-своєму
Заводські випробувачі тестували “чорнобильський” самоскид у луках за кілька кілометрів від Кременчука. Машина не загрузала у мокрому грунті та впевнено йшла вологими грунтами, а маневр заїзду під стрілу екскаватора відпрацьовували біля поодинокої верби.
Всього було побудовано вісімнадцять екземплярів “протирадіаційного” самоскида КрАЗ-256Б1-030. Всі вони чесно працювали на вивозі радіаційних уламків навколо 4-го енергоблока ЧАЕС та на інших роботах поблизу аварійної станції. Подальша доля унікальних машин така сама, як і в іншої забрудненої радіацією техніки – вони поховані у спеціальному могильнику Чорнобильської зони.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Унікальний гоночний КрАЗ в 1000 сил запустили після 30 років простою: відео