5 дивних фактів про бензин в СРСР

Ностальгійні спогади про часи, коли літр бензину коштував дешевше за літр газованої води (чи молока), певно, не залишать водійській світ ніколи. Але окрім ціни, з пальним було багато інших “приколів”.

Черги на радянських АЗС утворювалися нечасто, адже приватних машин було небагато, та й мало хто їздив на них щодня

Бензин зливали в землю

Таке було, але не щодня і не усюди. Водії державних автопідприємств для збільшення зарплатні приписували собі ходки, тони перевезених вантажів і кілометри пробігу. Відповідно на кожну машину списували більшу кількість бензину, і водії змушені були його отримувати. Але ж продавати залишки та звільнити баки під нову порцію пального шофери іноді не встигали (возити з собою каністри було незручно) – і тому доводилося терміново зливати бензин будь-де, найчастіше – у першій-ліпшій лісосмузі край дороги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лючок бензобака: справа, зліва, в центрі – чому так зроблено

Бензин вважався отрутою

Так, причому отрутою смертельно небезпечною. Йшлося про етильований бензин, в який для підвищення антидетонаційних якостей додавали присадку з небезпечним для здоров’я тетраетилсвинцем (ТЕС). Масово палива із вмістом ТЕС почали появлятися у 1950 – 1960-х роках, і попередження про їхню небезпеку були особливо наполегливими саме у перший період.

Паливні баки, бензоколонки та цілі АЗС прикрашали написи “Етил – отрута”. Чесно кажучи, сучасні бензини, хоча і не містять етилу, теж мало корисні для організму. Але справа у тому, що у радянський період велика частина споживачів переливала бензин за допомогою шлангу – тобто засмоктуючи паливо ротом. І навіть якщо досвідчений водій не сьорбав при цьому бензину, то етилові пари точно вдихав.

Вимогливий до якості бензину транспорт з’явився на початку 1970-х, з появою “Москвича-412” та “Жигулів”.

Бензин був кольоровий

Підфарбований з певною метою бензин – не диво. В СРСР фарбували етильовані бензини, щоб можна було відрізнити їх від неетильованого. Наприклад, згідно ГОСТ-2084-67 А-66 був оранжевим, А-76 – зеленим, АІ-93 – синім, АІ-98 – жовтим. Марки А-72 та “Екстра” за цим ГОСТом не мали кольору, оскільки не містили тетраетилсвинцю. Ще одна причина запровадження кольорових палив, певно, полягала у тому, що велика частина паливного обігу у країні була поза бензоколонками – шляхом переливань з каністри у каністру, коли ідентичність сорту було легко втратити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Знижуемо витрати на бензин: 7 причин для встановлення ГБО

Бензин продавався в гастрономах

Уявіть собі, у певні періоди (на межі 1960–70-х та на початку 1980-х) для заправки бака водій приватного автомобіля спочатку мусив їхати до продовольчого магазину. У гастрономі він купував так звані талони ринкового фонду – на відповідну кількість літрів відповідного сорту. І потім вже за цими талонами його отоварювали пальним на АЗС. Зауважимо, що підприємства, які тоді всі були державними, заправляли свої машини виключно за талонами. Це було зроблено не через дефіцит, а для запобігання зловживанням. На великих АТП були свої заправки.

Державні авто заправлялися на АЗС за талонами (на фото), а для “приватників” такий спосіб заправки запроваджувався лише в певні періоди

Мотоцикл брав бензину більше, ніж машина

Один з парадоксів тієї пори – мотоцикли, які споживали бензину більше, ніж деякі автомобілі. Так, “Запорожець” ЗАЗ-965 мав контрольну витрату пального 5,5 л/100 км, а “вухатий” – 5,9 л/100 км. При цьому мотоцикл важкого класу з коляскою К-750 споживав за паспортом 6,0 – 6,2 л/100. Уявіть, як образливо було власникам мотоциклів, які в період бензинового дефіциту в середині 1990-х отримували талони на бензин за мотоциклетною нормою – 10 літрів на місяць… На щастя, період бензинового дефіциту не був тривалим. Наголосимо, що в усіх технічних характеристиках в ту пору зазвичай йшлося про таку собі контрольну витрату палива – величину, отриману в стандартних умовах для визначення справності транспортного засобу.

Певно, наостаннє варто нагадати, що на відміну від сьогоднішніх автозаправних комплексів, автозаправки в ту пору були виключно місцем продажу пально-мастильних матеріалів, а про сервіс для водіїв і пасажирів навіть не йшлося.

Радянські АЗС не відрізнялися рівнем сервісу, але з архітектурою все було гаразд. Найекзотичніші заправки Союзу містилися у Києві (на фото); та, що на Броварському проспекті, ціла дотепер

Кількість АЗС у населених пунктах та на автотрасах по території України у минулому столітті була у три-чотири рази менше, ніж тепер. Більше було не потрібно: і кількість приватних автівок була меншою, і експлуатували їх здебільшого влітку та по вихідних. А добряча частина “приватників” заправлялася, як вище згадувалося, напряму з бензобаків державного транспорту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що робити, щоб ще більше зекономити палива