23 жовтня 2022, 19:10
0
0 хв Раніше ми навіть не здогадувалися, яке насичене життя вирувало у 1960-ті навколо наших “Запорожців”, які всі звикли вважати архаїчними, недосконалими та взагалі нікчемними.
Виявляється, різні конструкторські команди і через різні причини будували на основі ЗАЗів широченну гаму машин різних типів компоновки та силових агрегатів. І так, був навіть цілком реальний повнопривідний ЗАЗ-966.
Яким був ззовні повнопривідний “Запорожець”, достеменно невідомо. Можливо, саме він на цьому фото, зробленому на Дмитрівському полігоні.
Читайте також: Як створювали “вухатого” ЗАЗ-966: всі прототипи
За радянської системи господарювання дослідженнями у галузі автомобілебудування займався не кожен виробник окремо, а централізовано – Науково-дослідний автомоторний інститут НАМІ. Це не значить, що нічого не робили в конструкторських роботах автозаводів, але саме наукова думка була найсильнішою в НАМІ. Саме тут побудували “Запорожець” 4х4, взявши за основу найновіший на той момент вітчизняний автомобіль компактного класу ЗАЗ-966.
“Вухатий” 4х4
У 1967 році у групі конструкторів НАМІ виникла ідея устаткувати переднім приводом вже існуючі моделі. Тобто провести в такий спосіб модернізацію, наділивши вже відпрацьовані у виробництві машини новими ходовими якостями.
Поки один колектив проектував та будував передньопривідні “Волгу” ГАЗ-24 та “Запорожець“ ЗАЗ-966, інший взявся за проект “Запорожця“ з усіма ведучими колесами – НАМІ-0147. На ньому перш за все збиралися досліджувати зміни у поведінці вже існуючої моделі, але з переднім приводом замість заднього.
За основу взяли ЗАЗ-966 зі стандартним 40-сильним мотором МеМЗ-968.
“Запорожець” другого покоління ЗАЗ-966 на кінець 1960-х був “свіжою” моделлю, тому не дивно, що науковці експериментували саме з ним.
Напевне, інженери НАМІ працювали за тим же алгоритмом, за яким 17 років по тому діяли їхні колеги з компанії Porsche, коли додавали своїй дакарівській моделі 953 привід на передню вісь. Якщо хтось не знає – наш “Запорожець” та німецькі спорткари Porsche 911 мають однакову компоновку та схему трансмісії.
Читайте також: Горбатий, вухатий чи буханка: як називали автомобілі в СРСР
В НАМІ до коробки передач МеМЗа спереду приладнали роздавальну коробку, від неї вперед протягнули карданний вал (запозичили у “Москвича”). Між передніх коліс розташували редуктор переднього мосту, з якого двома напівосями зі ШРУСами роздали обертовий момент по передніх колесах.
Повнопривідний “Запорожець“ НАМІ-0147 будували як лабораторію на колесах. Концепція легкового седану з приводом 4х4 у 1960-х ще не була реалізована жодним автовиробником.
Радянським інженерам далося це невеликими зусиллями, адже кермове управління та передню підвіску також запозичили у “Москвича”, в ній переробили лише поворотні кулаки – щоб можна було пропустити через них ведучий вал. Передню частину кузову трохи подовжили, витягнувши капот на ділянці між лобовим склом та переднюю віссю.
На фото в профіль можна побачити, що серійний задньомоторний 966-й мав коротший передній капот, аніж його версія 4х4.
Проте, найцікавішою була роздавальна коробка: вона давала змогу вмикати то задній, то передній привід, а то і обидві осі. Тобто водій-випробувач, не виходячи з-за керма, одним рухом важеля перетворював “Запорожця” то на передньопривідного, то на повнопривідного, то знов повертав його до первинного заднього приводу. Це давало змогу перевіряти поведінку машини у різних режимах руху.
Це єдине фото повнопривідного “Запорожця” НАМІ-0147. За кермом – О.М. Диваков, інженер НАМІ.
Цікаво, що конструкція кузову на цій машині дозволяла експериментувати з підвіскою передка – міняти класичну чотирьохважільну на малопоширений тоді McPherson. Із задньою підвіскою також можна “гратися”, замінюючи її косі важелі на напівнезалежний De Dion. Таким чином, повнопривідний “Запорожець“ був такою собі лабораторією на колесах.
Видовжений передок мав ще один дослідний автомобіль на базі ЗАЗ-966 – передньопривідний НАМИ-0107. Але “вставка” у нього була в іншому місці.
Чому світ не побачив ЗАЗ 4х4
У величезній країні, де завжди були проблеми з відстанями і якістю шляхів, про повнопривідні автомобілі говорили завжди мрійливо, з пієтетом: мовляв, 4х4 – він може все. Між тим, будь-який серійний “Запорожець“ і у своєму стоковому вигляді демонстрував дива прохідності. Про це добре знали сільські мешканці, які свідчили, що “горбаті” та “вухаті” на рівних з “газиками” ходять розкислими путівцями – при тому, що мають удвічі менше ведучих коліс та кінських сил.
Справа у тому, що у ЗАЗ-965 та ЗАЗ-966/968 були дві важливі для таких умов особливості. По-перше, у них були добре завантажені ведучі колеса, що до останнього запобігало буксуванню. А якщо колеса не буксують, значить вони не закопуються у слабкий грунт, і машина рухається вперед. І по-друге, всі “Запорожці” мали гладке днище: передня підвіска не виступала вниз, адже всі важелі були вгорі, кардану не було, задні важелі майже не виступали за нижній габарит. Тобто навіть провалюючись у колії по самі пороги, ЗАЗики все одне мали змогу просуватися вперед, “шліфуючи” дном грунт.
Стандартні “Запорожці” виділялися серед своїх сучасників високою прохідністю на слабких грунтах. За це подяка компоновці та гладкому днищу.
Тому наділяти цивільну машину бюджетного рівня повнопривідною трансмісією особливого сенсу не було: ті, кому потрібно (тобто власники), обходилися і наявними можливостями “зазиків”.
Хай там як, повнопривідний “Запорожець“ НАМІ-0147, хоч і не став серійним, виконав не менш значну місію. Він послужив науці – допоміг конструкторам розібратися з нюансами переднього приводу на реальній моделі. Щоб його послідовники – машини В-класу, у тому числі у ХХІ ст., були більш досконалими.
Читайте також: На кого схожий “вухатий” або з кого таки здерли “Запорожця”